Сучасний літературний процес (кінець19 - початок 20 ст.). Постмодернізм як літературне явище - Збірник онлайн-ресурсів для організації вивчення історії та української літератури під час офлайн та онлайн навчання

Сучасний літературний процес (кінець19 - початок 20 ст.). Постмодернізм як літературне явище

Ігор Римарчук

Ігоря Римарука вважають одним із найбільших українських поетів останніх років. Він був одним із небагатьох українських поетів, про якого можна було сказати “поет від Бога”. Але так само можна сказати, що вся його творчість була своєрідною дорогою до Бога, дорогою складною й подекуди просто нестерпною. Улюблені Божі сини завжди мають непрості взаємини з Отцем. Поезія для Римарука була постійним “витіканням душі”, яку треба було віддати без залишку — це був його життєвий борг. Його вірші мали в собі щось від молитов, хоч у визначеному ще в 1980-ті роки поділі української поезії на “сповідальників” і “метафористів” його найчастіше залічували до других. Однак, за всієї густоти й насиченості Ігоревої поезії, вона була максимально доступною та прозорою, як сповідь. Важко знайти більш християнського поета в сучасній українській поезії. Кожен поет — носій бодай маленького шматочка істини. А в Римарука ця істина була особливо гіркою та болісною.В 1978 році починає друкувати свої твори в журналах “Дніпро”, “Жовтень”, в “Літературній Україні”.Після закінчення університету працює в редакції газети “Вісті з України”, пізніше — редактор видавництва “Молодь”, зав. відділом поезії видавництва “Дніпро”.В 1984 році виходить перша збірка поета “Висока вода”. Він стає членом Спілки письменників України. За другу збірку “Упродовж снігопаду”, що вийшла у 1988 році, стає лауреатом комсомольської премії ім. О. Бойченка.В 1991 році за збірку “Нічні голоси” нагороджений премією ім. В.Булаєнка. За збірку “Діва обида” в 2002 році нагороджений Національною Шевченківською премією. Головний редактор журналу “Сучасність”. Жив і працював в Києві.

Василь Герасим’юк

Поезії Василя Герасим'юка «Чоловічий танець» ідеться про гуцульський танець аркан. Колись аркан вважався головним елементом посвячення: після цього обряду легінь ставав повноправним членом громади, мав право одружуватися, діставав право голосу у вирішенні громадських справ.Проте В. Герасим'юкові йдеться про переосмислення ритуальних жестів. Для поета аркан - це вир життя, де поруч із тобою можуть опинитися розбійник або месія. Біблійні образи у вірші відбивають труднощі вибору молодого чоловіка, який мусить від певного часу покладатися тільки на себе й починає відповідати за дорогих йому людей.

Юрій Андрухович

Поет, прозаїк, есеїст. У 1985 р. разом із О. Ірванцем та В. Небораком заснував літературне угруповання "Бурлеск— Балаган — Буфонада" (Бу-Ба-Бу), Автор поетичних збірок "Небо і площі" (1985), "Серед-міста" (1989), "Екзотичні птахи і рослини" (1991), прозових творів: "Зліва, де серце" (цикл оповідань, 1989), романів "Рекреації" (1992), "Московіада" (1993), "Перверзія" (1996), численних публікацій в періодичних та антологічних виданнях.Визначальний напрям творчості Андруховича — постмодернізм, для якого характерне руйнування ілюзій, еклектика (змішування світоглядних ідей, поглядів, стилів), потяг до архаїки, колективного підсвідомого, ігровий стиль, інтертекстуальність тощо.Юрій Андрухович як класик "актуальної" української літератури.У сучасній українській постмодерній літературі можна назвати кількох авторів, що не тільки пишуть для "втаємничених", але й здобули прихильність значної читацької аудиторії як в Україні, так і за її межами. У цьому ряду буде й ім'я Юрія Андруховича, відомого поета, прозаїка, есеїста, без перебільшення сучасного класика. Він розпочав свою діяльність у складі поетичного гуртка "Бу-ба-бу", назва якого розшифровується як абревіація слів "бурлеск", "балаган" і "буфонада". У 1985 році побачила світ поетична збірка Юрія Андруховича "Небо і площі", а в 1989 — "Середмістя". Наступна збірка поезій виходить у 1990 році під назвою "Екзотичні птахи і рослини". Почавши як поет, Юрій Андрухович згодом звернувся до такого епічного жанру, як роман. Він автор своєрідної трилогії: "Рекреації" (1992), "Московіада" (1993), "Перверзія" (1996). Крім оригінального авторського погляду на світ і людей, їх об'єднує коло піднятих проблем і спільні герої.Творчість Юрія Андруховича — найяскравіший прояв постмодернізму в українській літературі. Як і західні письменники-постмодерністи, у своїх романах він широко використовує інтертекстуальність, так званий "текст у тексті". Автор "прочитує" традиційні образи та сюжети, твори попередників, своєрідно переосмислюючи їх. Герої його романів живуть у світі, просякнутому культурними реаліями. Так, персонажі "Рекреацій" порівнюються з письменниками "розстріляного відродження", а сюжет роману "Перверзія" з постійними блуканнями головного героя навіяно епічними творами, в основі яких лежить мотив подорожі, — "Іліадою" Гомера та "Енеїдою" Вергілія. Характерне також і часте вживання біблійних мотивів та образів, які поєднуються з античними. Наприклад, герої "Перверзії" співвідносяться або з міфологічними (Ада — німфа, дріада, Янус Марія Різенбокк — дволикий Янус, сатир), або з біблійними особами (Ада — Саломея, Стах через образ риби асоціюється з Ісусом Христом). Відбувається характерне для постмодернізму змішування дійсності та фантастики, простір міфологізується, що підтверджує і наявна в "Перверзії" фінальна сцена перетворення героїв на казкових істот. Зривання масок, що приховували справжню суть персонажів, нагадує подібний мотив у романі "Майстер і Маргарита" М. Булгакова.Завдяки символізації тексту, використанню .численних алюзій, ремінісценцій та інколи навіть прямих цитат, які є неодмінною рисою постмодерного твору, автором досягається символічна багатозначність тексту. Юрій Андрухович намагається позбутися будь-якої єдино правильної точки зору. Письменник відмовляється від претензії створити об'єктивну модель світу, подаючи натомість безліч її версій. Окремі частини (особливо це характерно для "Перверзії") об'єднуються за принципом колажу, не створюючи структурної єдності. Картина світу розпадається на безліч уламків. Митець передає характерне для сучасного світогляду відчуття абсурдності, нереальності буття. Стираються межі між реальністю та ілюзією. Твори Андруховича перебувають у річищі сучасних філософських та естетичних пошуків. Так, у "Рекреаціях" іронічно обігрується актуальна зараз проблема духовного воскресіння нації, а в "Перверзії" осмислюється кризове становище усього сучасного світу і можливі шляхи виходу із цього світоглядного кута. Характерною для усіх творів письменника є проблема пошуку людиною власної самоідентичності, втраченої в абсурдному світі. Письменник першим в українській літературі дав взірець популярної зараз карнавальної прози, якій притаманне жанрове та стильове багатоманітнтя, рівноправність "високого" та "низького" у творі. Андрухович імітує різні літературні стилі: бароко, магічний реалізм, український бурлеск і травестію, маньєризм тощо. Так, впливи бароко виявляються у прагненні до карнавалізації, театралізації дійсності, бурлескно-травестійна поетика — у невідповідності між серйозним значенням викладених подій та їхнім "низьким" оформленням, що викликає комічний ефект.Іронія стає провідною рисою усіх творів сучасного мистецтва. Юрієм Андруховичем іронічно переосмислюються актуальні проблеми сучасної філософії: фемінізм, питання відносності будь-яких абсолютів, проблема переосмислення усталених цінностей, бачення світу як тексту тощо. Прикладом такого пародійного відтворення є доповіді учасників семінару в романі "Перверзія". Таким чином, прикметною рисою постмодерних творів є відсутність канонів, обмежень, яка (відсутність) сама стає каноном і дозволяє передати множинність поглядів на світ і неможливість існування будь-яких імперативів, а отже, відчуття абсурдності світу та ірреальності буття.

Юрій Іздрик

Юрій Романович Іздрик — український прозаїк, поет, культуролог, автор концептуального журнального проекту "Четвер".Перші твори письменника з'явилися друком у самвидавних випусках журналів "Четвер" та "Відрижка" (Польща). В останньому надруковані перші вірші. У "Четверзі" були опубліковані цикл оповідань "Остання війна" та поетичний цикл "Десять віршів про Батьківщину". Після появи перших творів дехто з критиків вважав, що "Іздрик — це фікція, псевдонім Андруховича". Це й не дивно, адже у деяких творах Іздрика, Андруховича, а також Прохаська перегукуються певні сюжети, герої та навіть фрази, що й об'єднує та вирізняє творців "станіславського феномену" своєю оригінальністю. З часом Юрко Іздрик заявив себе як неординарний митець і ні про який плагіат вже мова не йшла.Після літературного дебюту митець ненадовго перериває письменницьку творчість. Окрім редакції "Четверга", Іздрик починає активно займатися малярством (1990-1994). Про це свідчить участь у численних художніх виставках: "Провінційний додаток № 2" (1991), "Пасаж-1" (1992), "s-об'єкт" (1993), бієнале "Імпреза" (1993), "Дні сучасного мистецтва у Львові" (1994), "Повернення в Калуш" (1994) та ін. Поміж цим займається художнім оформленням книжок (збірка Ю. Андруховича "Екзотичні птахи і рослини") і журналів. Проводить персональні виставки — "Kchenkitsch" (1990, Івано-Франківськ), "Колекція" (1993, Івано-Франківськ, Львів, Чернігів), "Іздрик: живопис, графіка, трансильванія". Власне, ті чотири роки новонавернений художник заробляє на життя своїми малюнками: роботи користувалися популярністю й зараз знаходяться в приватних колекціях та галереях України, Польщі, Німеччини, Австрії, Іспанії, США, Таїланду. Втім Ю. Іздрик поступово повертається до письменницької діяльності. Деякий час захоплюється театром, пише інсценівки "Цвіркун на запічку" (за Діккенсом), "Над прірвою у житі" (за Селінджером), за якими Чернігівський обласний молодіжний театр на початку 90-их створив вистави, а також на сцені цього ж театру Юрко Іздрик був співавтором, ініціатором та виконавцем у проекті "Адаптація".У 1994 митець остаточно повертається до літературної творчості та діяльності. Автор "вийшов з підпілля", й у журналі "Сучасність" з'явилася перша "легітимна" публікація повісті "Острів Крк" (1994). Критика позитивно оцінила цей твір, і згодом він з'явився у польському перекладі на шпальтах журналу "Literatura na świecie" та окремою книгою у 1998 під назвою "Острів Крк та інші історії".У перервах між написанням книг Ю. Іздрик співпрацює з газетою "День", продовжує редагувати "Четвер", займається музикою (проводить фортепіанний концерт № 1 ("Імпреза-93"), фортепіанний концерт № 2 (персональна виставка в Івано-Франківському художньому музеї), створює музичні цикли на вірші Анни Кирпан та Юрія Андруховича.Справжнім злетом у літературній творчості Юрка Іздрика став роман "Воццек" (1998), у якому автор по-справжньому розкрив своє обдарування.У 2000 світ побачив наступний роман "Подвійний Леон". Окрім роботи над виданнями, Іздрик продовжував працювати над редакцією "Четверга". У 2004 з'являється принципово новий роман у новелах "АМтм". У 2008 з'явився останній 30-ий номер журналу "Четвер", видавництво якого поки що призупинено. У 2009 видається збірка есеїв та шкіців "Флешка 2GB" та "ТАКЕ", за яку автор отримав нагороду "Книга року Бі-Бі-Сі 2009". У 2011 письменник представив книгу "Underwor(l)d" ("Підземелля") — поезії, есе та колажі. 2013 у Львові друком вийшла поетична збірка "Іздрик. Ю", тексти якої публікувалися раніше у блозі автора "Мертвий щоденник".Тривале метання поміж музикою, візуальним мистецтвом і літературою на сьогоднішній день вирішується на користь першого, хоча Ю. Іздрик продовжує писати вірші та працює над виданням вуличного журналу "Просто неба". Вже другий рік поспіль Ю. Іздрик займається спільним музичним проектом з поетом та музикантом Григорієм Семенчуком "DrumТИатр".У 2014 під час перебування на Міжнародній стипендії для поетів і перекладачів поезії Meridian Czernowitz у Чернівцях разом із журналісткою і культурним критиком Євгенією Нестерович та фотографом Олександром Населенком розпочали роботу над медіапроектом Summa. Медіаскладова цього проекту передбачає постійне спілкування авторів з аудиторією. Активні учасники мають всі шанси на співавторство. Кінцевим продуктом "Summa" мала би бути однойменна книжка.Письменник добре знаний як і представник "станіславського феномену" Станіславський феномен — своєрідного мистецького угрупування літераторів Івано-Франківської області, — творці якого найповніше втілили український варіант постмодернізму у своїй творчості. За нетривіальним визначенням самого Іздрика, для "франківського феномена" притаманне прагнення ввібрати в себе всю культуру останніх ста років, двері до якої, ще недавно зачинені (хоч і не щільно), раптом широко відчинилися.

Марія Матіос

Марія Матіос названа найхаризматичнішою в сучасній українській літературі, найвидатнішою серед сучасних прозаїків, вона є переможцем конкурсу «Книжка року - 2004», лауреатом Національної премії України імені Т.Шевченка 2005 року,неодноразовим володарем гран-прі та першої премії у номінації «Роман» на Всеукраїнських конкурсу романів, кіносценаріїв і п’єс «Коронація слова» і, водночас, вона одна із сучасних письменників, хто у своїх творах активно використовує фольклорні та етнографічні матеріали. Творчий доробок письменниці привернув увагу таких дослідників, як В. Вірич, І. Ведмідь, Н. Гаєвська Я. Голобородько, О. Денисюк, Т. Дігай, Д. Дроздовський, С.Жила, О. Керик, Д.Павличко, К. Родик, Г.Павлишин, Т. Трофименко, І. Трабович та ін. Однак аналіз свідчить, що лише окремі аспекти їхніх спостережень проливають світло на роль етнокуль¬турного феномену у творенні сюжетної лінії та характерів героїв.

І хоча творчість Марії Матіос не входить до програмового вивчення в шкільному курсі української літератури, однак вчитель має нагоду ознайомити одинадцятикласників із її творами, зокрема, в класах із академічним рівнем вивченням предмета – під час знайомства з темою «Сучасна українська література» при аналізі постмодернізму як одного із провідних напрямів українського мистецтва кінця 90-х рр. ХХ – початку ХХІ ст. У класах із профільним вивченням української літератури під час вивчення тієї ж теми чітко визначено її мету, за якої вчитель-словесник зобов’язаний орієнтувати учнів на ознайомлення із творчістю цієї представниці сучасного постмодерного красного письменства, яка ось уже майже десяток років є автором найвідоміших українських бестселерів.

Сергій Жадан

Постать Сергія Жадана вже дано і міцно вкоренилася в історії української літератури. Як поет і прозаїк Жадан вклав чималу лепту у формування нашого сучастоно національного письменства. А через своєрідну манеру письма і віршування його свого часу називали новатором української літератури.

Галина Пагутяк

Дебютувала Галина Пагутяк у журналі «Дніпро» повістю «Діти», що, як зізнається сама авторка, була навіяна снами.Першопочатки творчості Галини Пагутяк визначає В. Габар: «Вона ввійшла в літературу рано, двадцятирічною дівчиною, ввійшла стрімко і сміливо. Дебютувала великими творами, і в кожному була іншою. Згодом подивувала своїх прихильників філігранною малою прозою. У своїх новелах в декількох рядках, в одному абзаці, вона творить надзвичайної сили й яскравості образи».Нині у творчому доробку Пагутяк понад 20 книжок прози, серед яких «Діти» (1982), «Господар» (1986), «Потрапити в сад» (1989), «Гірчичне зерно» (1990), «Записки Білого Пташка» (1999), «Захід сонця в Урожі» (1993), «Перевал» (1994), «Основа» (1995), «Книга снів і пробуджень» (1995), «Кур’єр Кривбасу» (1996), «Дукля» (1994), «Смітник Господа нашого» (1996), «Радісна пустеля» (1997), «Біограф Леонтовича» (2001), «Слуга з Добромиля» (2006), «Зачаровані музиканти» (2010), «Сни Юлії і Германа» (2011), есе та поезії. Для повістей та оповідань Пагутяк періоду 1980-х років характерний реалістичний або ж фантастичний стиль, натомість твори 1990-х вирізняються стилістичною неоднозначністю. Художній світ творів Галини Пагутяк специфічний: поєднання реального й ірреального, дійсного й умовного («Записки Білого Пташка», «Смітник Господа нашого»), елементи казкового й лірико-романтичного («Лялечка і Мацько», «Бесіди з Перевізником»), психологічного й фантастичного («Господар», «Гірчичне зерно»). Вона концентрує увагу на персонажах, їхніх стосунках у Просторі. Романи та повісті засвідчують своєрідне використання сюрреалістичних тенденцій, традицій класичного й «нового» роману, карнавального хаосу, постмодерної гри («Смітник Господа нашого»), символомислення та біблійних ремінісценцій («Радісна пустеля»); художніх прийомів сну (як форми неусвідомлюваної психіки), фрагментарного «потоку свідомості», специфічного хронотопу (тривимірного часу і двовимірного простору), мозаїчної композиції, принципу кіномонтажу тощо. У її творах порушено проблеми пошуку і сенсу буття, самопізнання людини, самотності особистості, що засвідчує їх екзистенціалістський характер.Отже, виразними ознаками творчості письменниці є високий рівень суб’єктивності художнього мислення, підтекст, образи-символи, інтертекстуальність, екзистенційно-філософські та релігійно-містичні мотиви. Проза Галини Пагутяк перекладена англійською, німецькою, словацькою, хорватською, російською мовами. Її твори удостоєні багатьох літературних премій, зокрема й Шевченківської (2010).

Мирослав Дочинець

Мирослав Дочинець — знаменитий український прозаїк, публіцист, філософ та журналіст.Усім шанувальникам сучасної української прози має бути знайоме ім’я Мирослава Дочинця. Він упевнено займає провідне місце в списку найпопулярніших авторів сьогодення, а його твори б’ють рейтинги продажів в усіх книгарнях України. В літературному колі ім’я Мирослава Дочинця почало активно лунати у вісімдесятих роках. Йому належить авторство понад двадцяти книжок, (“Світован”, “Хліб і шоколад”, “Лад”, “Місячна роса”, “Руки і душа” та ін.) більшість з яких стали українськими бестселерами.Найбільшу популярність серед співвітчизників набула книга “Многії літа. Благії літа” — заповіти 104-річного карпатського мудреця про те, як прожити довге, здорове та щасливе життя. Вона увійшла в топ найпопулярніших українських видань за рейтингом “Книга року-2010”.Не менше привертають увагу читачів і такі книги Мирослава Дочинця, як “Вічник. Сповідь на перевалі духу”, “Криничар” та “Горянин. Води Господніх русел”. Ці твори влучно називають трьома духовними братами.Окрім книжок для дорослих, він пише і для дитячої аудиторії: “Бранець Чорного Лісу”, “В’язень замку Паланок”, “Напутні дари – для дітвори”.Прозою українського письменника все більше цікавляться за кордоном, а його репутація талановитого митця виходить на міжнародний рівень. Романи “Лис” та “Вічник” планують перетворити на кінофільми. Також в лондонському студентському театрі було розіграно п’єсу за сюжетом твору “Вічник”. Його роботи перекладаються на іноземні мови, зокрема російську, англійську, польську, словацьку, італійську та навіть японську.

Оксана Забужко

Оксана Забужко — українська письменниця, про яку знають далеко за межами нашої держави чи навіть Європи. А все тому, що вона поєднала в собі талант прозаїка, поетеси та есеїстки. Та чи не найбільш відомою вона є як публічна інтелектуалка, яка вже десятиліттями розповідає світовій спільноті про Україну. Твори Оксани Забужко перекладають десятками мов світу, а до її думки щодо суспільно-політичних подій прислухаються сотні тисяч людей. В Україні Забужко від 1996 (від часу першої публікації роману-лонґселера «Польові дослідження з українського сексу») залишається найпопулярнішим україномовним автором — загальний наклад проданих її книжок станом на 1 січня 2003 становить понад 65 тис. примірників.Крім того вона є авторкою численних культурологічних статей і есе у вітчизняній та зарубіжній періодиці. Оксана Забужко провадила авторську колонку в деяких періодичних виданнях («Panorama», «Столичные новости» тощо), вела літературні майстер-класи в Київському університеті.Оксана Забужко — член Асоціації українських письменників. У серпні 2006 року журнал «Кореспондент» включив Забужко в число учасників рейтингу ТОП-100 «Найвпливовіших людей в Україні», до цього в червні книга письменниці «Let my people go» очолила список «Краща українська книга», ставши вибором читачів Кореспондента № 1.

Оксана Забужко популярна завдяки своїй прозі. Найбільшу популярність їй приніс твір “Польові дослідження з українського сексу”, написаний і виданий в 1996-му році. Крім цього слід відзначити такі роботи:“Инопланетянка” –повість 1992 року .“Казка про калинову дудці” – повість переводилася на польську, чеську і фарсі, вийшла в тираж в 2000-му році. “Музей покинутих секретів” – роман 2009-го року. “Notre Dame d’Ukraine: Українка в конфлікті міфологій” – присвячена Лесі Українці робота вийшла в 2007 році.

Тести для самоконтролю

1. Твори Ігоря Римарука, Юрія Андруховича, Оксани Забужко

2. Василь Герасим'юк

3. Всі запитання з української мови та літератури

4. Юрій Андрухович

5. Літературні стилі (підготовка до ЗНО)

6. Сергій Жадан « Поезії»

7. Галина Пагутяк. Оповідання "Потрапити в сад"

8. Мирослав Дочинець "Криничар"

Слухаємо онлайн

1. Ігор Римарук. Українська література в іменах

2. «Час поезії з Василем Герасим’юком». Випуск №1