Поради батькам – Гімназія № 9 Звягельської міської ради Житомирської області

Як потурбуватися про психічне здоров’я вашої дитини?

Навчання вдома. Поради батькам

Загальні тези

Зараз діти, так само як і ми, перебувають у напрузі. Вони відчувають загальну тривогу від невизначеності, від напруги батьків, від зміни звичного режиму та обмежень. До цього додаються хвилювання про ДПА/ЗНО – поки немає розуміння щодо цього питання, від цього напруга посилюється. Тобто, зараз діти, особливо старші, потребують батьківської підтримки, вони очікують від батьків психологічної допомоги.
Ідеально, якщо батьки намагаються бути в контакті зі станом дитини і її почуттями, чесно говорять про те, що з нами відбувається. Треба просто сказати: “Якби мені зараз було потрібно вчитися вдома, я би, мабуть, на все забив. Мені самому складно зараз зібрати себе в купу. Давай допоможемо одне одному – наприклад, разом складемо розклад на день. Я потребую твоєї допомоги”.
Ми маємо розуміти, що перші два тижні – це період адаптації, коли ми тільки напрацьовуємо новий життєвий досвід. У когось – два, у когось – два з половиною. Це індивідуально. Взагалі, “по-хорошому”, на адаптацію дається до двох місяців, тобто два тижні – це фантастично швидко. Тому зараз ми маємо бути дуже терплячими і обережними до себе і своїх дітей.
Треба просто робити вдих та видих і нагадувати собі: “Я не вчитель”.
Основа техніки безпеки для батьків: нам потрібно пам’ятати, що ми НЕ вчителі для наших дітей, у нас немає потрібних професійних навичок, ми не вміємо пояснювати предмети і, найголовніше (власне, чому батькам не можна навчати своїх дітей) – ми дуже емоційно залучаємось. Якщо дитина щось не розуміє, ми не можемо впоратись зі своїми емоціями: нам здається, що ми дурні, наша дитина дурна і таке інше. А дитина може просто не сприймати нас у ролі вчителя – і це нормально.

Практичні поради

День не має перетворюватись на суцільне виконання домашніх завдань. Школа – це не все життя дитини, особливо зараз. Діти і без того відчувають себе незрозуміло за що покараними, і нам важливо, аби школа не асоціювалась із додатковим покаранням.
У дитини, яка вчиться вдома, має бути окрема територія. Навіть якщо в неї немає своєї кімнати, можна символічно позначити невелику частину мотузкою на підлозі, зробити парканчик з іграшок або коробок – що завгодно.
Ми всі зараз змушені жити і працювати разом на невеличкій території, і це час перегляду кордонів кожної людини – неважливо, великої чи маленької – і поваги до цих кордонів. Це час, коли батьки вчаться стукати, перш ніж увійти в кімнату підлітка, якщо вони не робили цього раніше. Час, коли дитина вчиться не підходити без нагальної потреби до мами, яка працює з дому.
Треба слідкувати, щоб дитина будь-якого віку робила перерви – і краще, якщо ми зупинимо її трохи раніше, ніж вона втомиться. Маленькі втомлюються за 10-15 хвилин, підлітки – десь за півгодини.
Відчиняйте вікна, провітрюйте, дбайте про свіже повітря під час навчання дитини. У мозку є структури, що відповідають за відчуття безпеки – у разі нестачі свіжого повітря ці показники зменшуються. Якщо дитина перебуває в задусі, у неї знижується активність, вона втомлюється, закатує істерики. Чим менше повітря, тим гірші результати навчання.
Часто, коли дитина бачить велику кількість завдань (більше 8), у неї природно починається паніка і їй легше взагалі закрити щоденник або месенджер. Наше завдання – допомогти структурувати підхід до навчання. Буквально скласти з дитиною план: ти починаєш робити оце, потім – це.
Також – розбивати велике завдання на маленькі частини. Це стосується всіх дітей. Загалом старші школярі вже вміють це робити самостійно, але якщо дитина у стані тривоги – розфокусована, погляд відсторонений, відсутній, або дитина хапається то за одне, то за інше – їй треба допомогти.
Часто дитина перед вибором: з якого завдання почати – з простого чи складного? Це залежить від того, як ваша дитина “вступає в діяльність”. Щоб це зрозуміти, треба поспостерігати: як дитина прокидається?
Є діти, які швидко встають, умиваються і починають усе робити. Коли така дитина їсть, вона спочатку з’їдає всі найсмачніші шматки і залишає несмачні наостанок. У такому ж режимі вона “вмикається” в усе нове. Тобто дуже швидко “входить” в урок – але й швидко втомлюється. Вона швидко здає контрольну роботу – але не факт, що там не буде помилок. Про таких дітей кажуть, що вони все схоплюють миттєво, але не зрозуміло, наскільки довго будуть це пам’ятати. Таким дітям треба складне давати на початку. І робити зарядку після уроку.
Натомість, є діти іншого типу – які довше розганяються. Вони “вмикаються” не так швидко – але довше йдуть. Ці діти переважно встають поволі, не з першого разу, зазвичай спочатку з’їдають несмачне, а смачні шматочки залишають наостанок. Таким дітям треба на розгін давати легші завдання, а складні – потім. Їм навіть можна ставити під час навчання енергійну музику – якщо музика їх не відволікає. Або робити перед уроком зарядку.
Коли ми хочемо дитину в щось швидко залучити – наприклад, у навчання – ми маємо пам’ятати, що в неї, як у кожної людини, є інерція. Коли маленька дитина грається, а їй треба сідати за уроки – тут допоможе обумовлений час або дзвоник будильника, який кличе до навчання. Або ми говоримо: “За 10 хвилин сідаємо за уроки”. Так ми виявляємо повагу до своєї дитини як до людини. Зрозуміло, що це складно, адже багато батьків сьогодні також живуть у режимі дефіциту сил. Найлегший спосіб зекономити сили – примус. Але це програшний спосіб.

Початкова школа

У початковій школі мотивація до навчання – виключно зовнішня. Малюк вчиться заради задоволення, фану, заохочення. Треба також розуміти, що в дитини вже є невеликий, але досвід навчання. У першокласників його ще нема, але в 2-3 класах він уже напрацьовується.

Нам важливо, щоб, за можливості, не збивався звичний режим. Це неможливо в повній мірі, він однаково вже збився, але треба створити новий і намагатись його дотримуватись.
Треба, щоб для навчання було окреме місце. Ідеально, щоб був окремий простір, “кокон”, щоб дитина розуміла: вона туди заходить – і все, вона вже налаштована на навчання.
Важливо, щоб до навчання кликав якийсь сигнал, як дзвоник – наприклад, будильник телефона.Це має бути приємний звук, якась улюблена музика – але краще, аби це не був мамин голос. По відношенню до мами і тата й так буде вдосталь напруги: зараз батьки живуть у змішаних ролях, а скрізь, де є змішані ролі, – є конфлікти.
Оптимально, коли дитина займається 10, максимум 15 хвилин. Потім дзвенить дзвоник, дитина може випити води, порухатись. Ми ж пам’ятаємо, що живемо в умовах, коли в дитини знижена рухливість і нестача повітря.
Пам’ятаймо, що ми – не няньки і за дитину завдання не робимо. Але деяким дітям важливо, аби ми були в кімнаті, коли вони вчаться. Можна займатися своїми справами, але потрібна присутність батьків. Час від часу можна підходити до дитини, питати, як справи, підтримувати її, прикладаючи руку до місця підтримки – між лопатками на спині. Це таємне місце підвищення самооцінки, додавання сил.
Прекрасно, якщо батькам стане сил зробити з малюками “Гоґвортс” – тобто створити ігрове середовище. Якщо ми зможемо озброїтись чарівною паличкою, якою б торкалися лоба дитини і казали: “Ти з усім впораєшся”. Чарівний будильник у нас уже є, і не завадить знайти для дитини чарівний камінець мудрості – ну, і для себе принагідно.
Ми пам’ятаємо, що дитина перебуває в напрузі – отже, ми маємо більше, ніж зазвичай, звертати увагу на те, що їй вдається добре. Так званий метод “зеленої ручки” – підкреслювати не недоліки, а успіхи – особливо потрібний у режимі підвищеної напруги, коли дитина не дуже впевнена в собі.

Середня школа

У школярів середньої школи під час підліткової кризи зазвичай страждає навчальна мотивація, тому що в мозку в цей час інші завдання. Підлітковий вік – це час, коли мозок складно сприймає нову інформацію. Тоді відбувається так званий синаптичний прунінг – відкидання невикористаних нейронних зв’язків. Щоб це відбулося, треба обмежити приймання нової інформації.
Дитина в цей момент стає дуже сонливою і починає трохи “гальмувати”. У неї потерпає довгострокова пам’ять. Вона, не те що б не хоче – а фізично не може запам’ятовувати обсяги інформації, які їй пропонують. Її мозок має інші завдання. Можна сказати, як не шкода це визнавати, що в середній школі мотивації до навчання практично немає, або вона зароджується.
Ще Лєв Толстой казав, що існує “пустеля отроцтва”. Це саме про те, що переживають підлітки. Мало того, що це криза самотності, криза особистості – зараз вони взагалі обмежені у спілкуванні. Добре, якщо в них є вдома інтернет, щоб вони могли спілкуватись хоч у соцмережах.

Для підлітків добре, якщо їхній робочий день і день взагалі починається не о 8:30, а хоча б на годину пізніше. Це був би величезний внесок у їхнє здоров’я. Адже їхні потреби у сні більші, ніж зазвичай.
Підлітки чинять опір материнській фігурі, вчителькам дуже складно працювати з підлітками. Якщо мама ще й починає керувати його навчанням – це вдвічі гірше. Тому було б чудово разом із підлітком обрати та встановити певний звуковий сигнал, який кличе його робити уроки. Так можна організувати весь денний розклад. Чим менше материнського голосу, який наказує, що робити, – тим краще. Усе, що стосується наказів, краще перенести в повідомлення у месенджер чи якісь звукові сигнали.
Підлітку важливо, аби ми бачили в ньому авторитетну фігуру. Тож якщо ми зараз перекладемо частину родинної відповідальності на нього, якщо він готовий її взяти, – це буде внесок і в наші стосунки, і у відчуття сили самим підлітком.
Ми можемо поставити пряме запитання: “Чим я можу бути для тебе корисним, що я можу зробити для тебе зараз?”. Наступний крок: “Я не хочу, аби твій день перетворювався на суцільне навчання, давай подумаємо, що там буде ще”. Щодо навчання можна сказати: “Давай сплануємо, скільки часу потрібно на кожен предмет, і скажи мені сам – тебе контролювати чи не треба?”.
Треба запитати підлітка, як краще облаштувати його місце. І тут, оскільки ми маємо справу зі спротивом, можливо, підліток вирішить робити уроки на підлозі, лежачи. Треба поставитись до цього з розумінням – це також буде внесок у стосунки і в повагу до особистого простору підлітка.
Якщо підліток відчуває, що його контролюють – він буде бунтувати. Але йому також важливо бачити, що якщо він щось зробив – це він, умовно кажучи, зробив не даремно. Треба говорити, як ви цінуєте те, що він робить.
Підліток може спитати: “Чому я маю це все робити, якщо ти взагалі нічого не робиш?”. Ми можемо вимагати чогось від дитини тільки тоді, коли їй є, що від нас дзеркалити. Я можу очікувати, що мої діти займаються зарядкою, якщо я сама займаюсь. Вони мають бачити, що ми вчимось або працюємо з дому. І це буде геніально – якщо ми всідаємось або разом, або кожен у своїй кімнаті, і до нього долітає, як ви слухаєте лекцію або працюєте.

СТАРША ШКОЛА

Учні старшої школи вже націлені на результат. Якщо дитина нормально розвивається і дорослішає, у неї вже формується внутрішня мотивація до навчання. Така дитина буде сама шукати, де ще знайти інформацію, що їй потрібна. Тут ми можемо допомогти, розповідаючи їй про онлайн-курси, які ми самі бачили, різні джерела інформації з питань, що цікавлять дитину.

Дитина старшої школи вже може бачити власну користь. У нормі, до 14-15 років уже має визріти власна мотивація до навчання. Отже, цей вік має бути часом, коли ми вже не дуже контролюємо процес, дитина “вчиться сама”.
Якщо ми її усе ще контролюємо, – можливо, коли ми вийдемо з карантину, буде потрібна допомога тьютора, психолога, нейропсихолога, щоб подивитись, яка зі структур психіки дитини потребує корекції. Тому що у старшого школяра – дитини 16-17 років – уже має сформуватися внутрішній контроль і є безпосередня навчальна мотивація. Він сам розуміє, заради чого все це робить.
Якщо ми бачимо, що наша дитина – вмотивована і відповідальна, нам треба слідкувати, щоб вона відпочивала і перемикалась на різні види діяльності. У таких дітей може бути більша, ніж зазвичай, потреба в комп’ютерних іграх, де скидається напруга. Ідеально, якщо є правило: наприклад, дитина 40 хвилин грає на комп’ютері, а потім робить 20 присідань або іншу фізичну вправу. Треба, щоб ми вмикали тіло, тому що йому зараз не вистачає уваги.
Зараз непростий час і випробування для всіх – тож зичу сил батькам, дітям і вчителям.

Для чого потрібен психолог?

«Не можна вилікувати тіло – не лікуючи душу, і навпаки: вилікувати душу неможливо зневажаючи тіло»

Гіппократ

Багато хто з нас живе з відчуттям болю від якого потерпає і тіло і душа. Що ми зазвичай робимо, вперше відчувши біль? Починаємо ковтати пігулки, ніби говорячи йому: «Замовчи, я не бажаю тебе чути!». І на якийсь час біль змовкає, але потім обов’язково дає про себе знати з наростаючою силою, переростаючи в значно серйознішу проблему, яку тільки пігулками не заглушити.

Чому?

Тому, що будь який біль означає, що ми в повсякденній метушні забули, власне, про себе.

Забули, що шлях до благополуччя, здоров’я і процвітання починається з маленького кроку на зустріч собі. З бажання розплутати клубок життєвих негараздів, розчарувань та тривог. З відновлення глибинної любові і поваги до самого себе.

Все можливо, тільки не варто залишатись один на один зі своїми проблемами, адже є психологія – наука, що протягом віків допомагала людині знаходити вихід із найскладніших ситуацій. Довіртесь собі, дозвольте психологу вам допомогти, адже Ви варті того, щоб бути щасливими.

Тому – індивідуальна консультація у психолога — це час, який належить тільки Вам! Це час та місце, де можна вільно думати та відчувати, аналізувати та змінюватися ефективно вирішуючи всі свої життєві проблеми.

На консультації у психолога Ви зможете зрозуміти, чому виникають складнощі та проблеми у Вашому житті та як їх можна уникати або долати.

Це можливість поміркувати про себе та своє життя, можливість визначитися з тим, як саме ви хочете жити, які стосунки з навколишніми мати, як зробити своє життя наповненим енергією та натхненням.

Психолог не дає конкретних порад, не оцінює «правильно – неправильно», «добре – погано». Психолог використовує свої знання, навички, практичний досвід, щоб допомогти Вам побачити та усвідомити причини своїх проблем та шляхи їх вирішення.

Виховання дитини в неповній сім’ї

Немає ніяких сумнівів у тому, що сім’я, як правило, є кращим середовищем для виховання дітей, а часто і міцним емоційним притулком для дорослих. Це підтверджується історичним досвідом і результатами наукових досліджень. Спроби допомогти сім’ї у рішенні її економічних, соціальних, виховних і інших проблем є на даний момент більш доречними, ніж розмови, які засуджують сім’ю як непотрібний і застарілий інститут.

Як зрозуміти сувору реальність сьогодення? Кожен рік створюються в нашій державі нові сім’ї, і це добре, це життя. І кожен рік майже третя частина родин розпадається. Звичайно, багато чого спричиняє розлучення: нестабільність загального стану в країні, відсутність побутових умов, матеріальне становище, навіть іноді не дуже чуйне та розумне втручання дорослих в життя молодої сім’ї, — але частіше за все головною причиною розлучення є відсутність відповідальності за життя та долю тих, кому дав життя. Психічно травмує дітей розлучення батьків та їхня боротьба за дитину, чи, навпаки, збайдужіння до дитини одного з них.

Вивчення виховних можливостей сучасної родини з позиції її складу, впливу цього чинника на специфіку та гармонізацію сімейного виховання, а також особливостей батьківського виховання в умовах неповної сім’ї, збереження психічного та духовного здоров’я дитини є досить актуальним.

Розлучення, яким би розумним і ввічливим воно не було, обов’язково накладає свій відбиток на психічне здоров’я дитини, примушуючи його відчувати сильні переживання.

Зусилля одного з батьків, з ким дитина залишиться жити, потрібно докласти в декілька разів більші, щоб допомогти своєму чаду подолати всі труднощі дорослішання. Особливо гостро наслідки від розколу сім’ї відчуваються дитиною віком від 3 і до 12 років. Сімейні розбіжності і скандали, проблеми виховання дитини, які зазвичай тривалий час мають місце до розлучення, також підривають рівновагу і змушують хвилюватися його. Найчастіше батьки в пориві переносять частину своєї негативної енергії і на дітей, незважаючи на те, що їх спонукання найкращі, і вони просто щиро намагаються відгородити і не втягувати їх у вирішення конкретних сімейних проблем

Відсутність тата дитина відчуває дуже сильно, просто не завжди він виставляє всі свої почуття напоказ. Догляд батька дитина часто розуміє як відмова від себе, і цей комплекс може жити в нього довгі роки, саме тоді починаються проблеми виховання в неповній сім’ї покинутого одним з батьків малюка. Матеріальні труднощі змушують жінку йти на роботу з високою оплатою праці, а значить і високою зайнятістю, що зменшує її вільний час для виховання дитини. Часто в такій ситуації у нього виникає відчуття самотності й покинутості, у тому числі і матір’ю

Перший час після розлучення батько зазвичай регулярно зустрічається з дитиною. Здавалося б, проблем виховання дитини в неповній сім’ї бути не повинно, адже тато завжди поруч.

Для нього це чергове хвилювання, тому що у випадку, якщо тато ставиться до нього з любов’ю, то поділ сім’ї буде ще більш незрозуміло і болісно, до того ж може прокинутися образа на маму і недовіру. У тому випадку, коли батько буде спілкуватися сухо і на відстані, то у дитини може з’явитися комплекс провини від небажання спілкування з таким батьком. До всього цього між собою батьки можуть мстити один одному, а це дуже порушує психологічну рівновагу дитини. Він може спробувати витягати нездорову вигоду з розбіжностей батьків, змушуючи балувати себе з почуття провини обох батьків.

Відносини у колі друзів у дитини можуть часто погіршуватися через питання різного характеру, пліток і відсутності бажання відповіді на питання про батька. Поганий настрій і переживання мами також відбиваються і на дитині, у своєму новому статусі їй набагато складніше продовжувати виховання дитини на високому рівні.

Що ж можна порадити в такій ситуації, щоб підтримати виховання дитини в неповній родині? У першу чергу потрібно спокійно поговорити з ним по душам на рівних, пояснити всю цю ситуацію, зробити це в простій та доступній формі, нікого при цьому не звинувачуючи. Розповісти, що таке трапляється, на жаль, досить часто, і що в конкретно вашому випадку насправді буде краще саме так. Потрібно чесно сказати дитині, що це остаточне рішення, уберігаючи його тим самим від непотрібних хвилювань і надій. Все більш рідкісні згодом візити батька постійно будуть відроджувати почуття відчуженості, на жаль, це неминуче. Чим молодша дитина в період розриву, тим простіше батькові розлучитися з ним. Потрібно постаратися морально підготувати дитину до догляду тата. Слід уникати постійній залежності дитини від вас, потрібно допомагати ставати йому самостійним і дорослим, але підтримуючи його при цьому. Найпоширеніша помилка в такій ситуації – надмірна турбота і контроль над сином.

Часто можна зустріти слова жінки: “Я пожертвувала всім і жила тільки для тебе!” Це небезпечна помилка, яку допускають багато, в результаті чого можна виростити абсолютно непристосованого до життя, безініціативний, нерішучого чоловіка, за якого всі важливі рішення завжди приймала мати, адже проблеми виховання наклалися на її не відбулася особисте життя.

Потрібно порадити батькам, які з яких-небудь причин приходять до розлучення, щоб вони більше думали про подальші наслідки цього рішення для дітей. Розбіжності між навіть колишнім подружжям можна при бажанні вирішувати більш доброзичливо і делікатно. Необов’язково виставляти напоказ ненависть і неприязнь по відношенню один до одного. Батькові, який залишив сім’ю, природно складно продовжувати виховання дитини. І якщо виникають обставини, при яких він не може позитивно впливати на свою колишню сім’ю, то в такому випадку буде більш чесно зробити так, щоб вона його забула зовсім, але при цьому матеріально допомагати своїм дітям.

Склад сім’ї дуже важливий і значущий фактор. Якщо батьки насправді щиро люблять своїх діток, то вони будуть намагатися свої розбіжності вирішувати вчасно і не доводити справу до крайньої стадії розриву сім’ї. Тим самим вони не поставлять дітей в найскладніше становище і будуть спільно продовжувати виховання на належному рівні, показуючи приклад повноцінної і дружної сім’ї. Тепер ви знаєте, як уникнути проблем виховання дитини в неповній родині і забезпечити малюкові повноцінне життя.

Як запобігти дитячим психологічним травмам?

Починаючи з першого моменту життя, дитина шукає любові і підтримки своїх батьків. Видатний психолог Еріх Фром виділив два напрямки впливу батьків на життя дитини: турбота про задоволення її фізичних потреб та ставлення до дитини, що визначає її любов до життя. Коли батьки добре ставляться до дитини, це допомагає їй зрозуміти, що життя прекрасне, що добре бути хлопчиком чи дівчинкою.

Виховання дітей потребує терпіння, самовіддачі та внутрішньої стабільності, стверджує спеціаліст з вивчення психічних травм дитини Тіна Грімберг. Крім того, дуже важливо знати, які наслідки в душі дитини залишають наші вчинки, агресивна поведінка, необережні висловлювання. Коли розсерджена, а інколи розлючена мати кричить своєму п’ятирічному синові: «Я вб’ю тебе!» або «Ти зробив погано, я не люблю тебе», або «Я ніколи більше не дозволю тобі кататися на велосипеді!», вона не усвідомлює, якими можуть бути наслідки її слів. Адже все це вона говорить людині в кілька разів меншій за зростом та вагою — дитині, що сприймає слова цього велетня (а надто коли це батько) всерйоз, вірить йому, лякається, можливо, на все життя.

Які ж види поведінки дорослих можуть спричинити психологічну травму дитини?

Перш за все, це відмова у визнанні, невіра в дитину, неприйняття її. Наприклад, у сім’ї до одного з дітей часто ставляться не так, як до його сестер та братів: «Ось Ігор у нас гарний хлопчик, а ти, незграбо, постійно потрапляєш у якісь пригоди…» А такою пригодою може бути всього-навсього розбита склянка або розлите молоко. А душа дитини в цей момент глибоко травмується.

Приниження — постійне джерело психологічних травм. Як часто батьки опускають дитину з більш високого рівня самооцінки на більш низький простими словами: «дурень», «телепень», «бовдур»… Особистість знецінюється. Особливо небезпечно робити це в присутності сторонніх. У всіх випадках травмування такі слова -“ярлики” глибоко проникають у душу дитини. У неї з’являються оціночні судження: «Я погана», «Я нерозумна», «Нікому я не можу подобатися». Спочатку дитина думає так про себе зрідка, потім все частіше, потім це перетворюється у впевненість та стає нормою поведінки. Навколишні ж бачать нас в звичайній мірі так, як ми самі бачимо себе.

Емоційне ігнорування. Скільки батьків вважають, що суворе виховання підготує дитину до суворого життя. І тому часто відмовляють дитині в співчутті та турботі, не обіймають її, не голублять, не цілують і не розмовляють з нею. На жаль, у нас ще існують такі психологічні моделі стосунків між людьми, за яких ми не кажемо дитині: «Яке щастя, що ти у мене є!», «Як я тебе люблю!», «Ти у мене найкращий».

Що ж відбувається з дітьми, що страждають від психологічних травм?

У таких дітей можуть з’явитися затримки в розвитку моторних та мовних умінь, розвитися апатія та байдужість. Як відмічає Тіна Грімберг, у травмованих психологічно малюків нерідко спостерігається порушення сну, а іноді може виникнути нудота та блювання. У них розвиваються так звані «дурні» звички — смоктання пальця, спроби кусатися, розкачування, розлади в їжі, істерія.

Серед різних видів психологічного травмування спеціалісти виділяють словесні образи по відношенню до дітей. Вони сприяють розвитку певного ставлення дитини до самої себе, агресивності, бажання заподіяти шкоду собі та іншим людям.

Психологічно травмовані діти часто справляють враження злих, нещасних. Нерідко вони навіть відчувають потребу втекти куди-небудь.

На жаль, нерідко травмування дитини вдома супроводжується її травмуванням у школі. Дитина готова бачити в учителеві замісника батьків, ставитись до нього з довірою. І коли вчитель поводить себе по відношенню до дитини негативно, по-насильницьки, то це ще більше поглиблює й без того глибокі сімейні травми. Психологічні травмування в школі можуть відображатися у таких діях: словесні образи та приниження; обзивання дитини; доведення дитини до сліз криком; потурання по відношенню до дітей, які знущаються над іншими; використання домашнього завдання як покарання тощо. Ми часто не замислюємося над тим, що відчуває дитина, коли публічно обговорюється або проявляється її неуспіх.

Виявляється, що дитина відчуває себе в безпеці, якщо вона знає про настрої матері та батька. А ми часто не звертаємо уваги на дитину і не вважаємо за потрібне розповідати їй про себе. Існує таке уявлення, що дитині не обов’язково знати про наші неприємності. А, виявляється, значно краще переживати прикрощі разом, допомагаючи один одному. Це допомагає підтримувати партнерські стосунки у сім’ї, відвертаючи страхи у дитини.

Звичайно, найбільше страждають від домашньої тиранії дітки у віці до 10 років. Причому кожен третій із них не вчився у школі — чи то батьки не пускали, примушуючи просити милостиню, чи то дітлахам просто ні в чому відвідувати заняття. Щорічно в Україні порушується близько 300 кримінальних справ, підґрунтям до появи яких стало власне насильство над дітьми з боку родичів — не лише батьків, а і братів, сестер, бабусь і дідусів. До того ж, українських правоохоронців зараз надто турбує тенденція до різкого збільшення злочинів проти дітей, зокрема дуже маленьких — до одного-двох років.

Проблема насильства щодо дітей ускладнюється соціально-економічною нестабільністю у суспільстві: у нашій країні відомо про існування близько 2 мільйонів неповних і проблемних сімей, де дорослі постійно перебувають у пошуках роботи, шматка хліба для себе і своїх дітей, iз них — 60 тисяч сімей, де проживає понад 150 тисяч підлітків, офіційно вважаються неблагополучними.

Але психологи зазначають: жорстоке поводження з дітьми — це дуже часто результат того, що самі батьки в дитинстві страждали від насильства в родині. Іноді вони намагаються виправити власні помилки і використовують для цього своїх дітей, як мішень. І цей сценарій може повторюватись декілька поколінь. Часто трапляється й таке, що в людини ще не сформувалися відчуття батьківської відповідальності. Від незнання того, як поводитися з дитиною в тій чи іншій ситуації, людина стає агресивною і всі проблеми вирішує одним способом — образами або побиттям.

Існує доволі поширена думка, що насильство трапляється лише в родинах, які живуть у злиднях або де батьки алкоголіки чи наркомани. Таке уявлення є не зовсім правильним. Із досвіду працівників «Телефону довіри» відомо, що жорстоке ставлення до дітей трапляється і в абсолютно благополучних та, на перший погляд, ідеальних сім’ях. Але, незважаючи на те, де і в яких родинах трапляються випадки насильства, наслідки поганого ставлення батьків до дітей однакові. Ставши дорослими, діти, що страждали від жорстокого до них ставлення, як правило, переносять це насильство на оточуючих, і, в першу чергу, страждає їхня родина. А вже їхні діти як найбільш незахищена категорія стають жертвами. Модель «агресоржертва» повторюється знову і знову. Як це не парадоксально, але найбільший ризик нехтування потребами дитини виникає саме у тих батьків, чиє дитинство минуло в умовах насильства і зневаги.

Діти, які зазнають психологічних та фізичних травм внаслідок жорстокого з ними поводження, стають потайними та агресивними, нікому не довіряють, особливо дорослим. Дитина, як правило, починає гірше вчитися, не бере участі у шкільних справах, погано спить, а іноді навіть тікає з дому. Вона боїться гніву батьків і не знає, до кого їй можна звернутись, з ким поділитись своїми проблемами. У такій ситуації екстрена психологічна допомога для багатьох постраждалих дітей є справжнім порятунком. Треба проводити з батьками освітню програму відносно важливості морального розвитку дитини.

Для того щоб убезпечити свою дитину від небезпек Інтернету, дотримуйтесь наступних загальних правил його використання:

Створіть за участю дітей домашні правила користування Інтернетом і вимагайте його неухильного дотримання. Змінюйте його відповідно до віку і запитів дітей.
Попереджуйте дітей що не слід видавати особисту інформацію в Інтернеті, в тому числі прізвище, ім’я, домашня адреса, номери телефонів, номер школи, адреса електронної пошти, прізвища друзів або родичів, дату народження, фотографії. Нагадуйте, чим це може обернутися. Використовуйте нейтральне екранне ім’я, яке не видає ніяких особистих відомостей.
Наполягайте на тому, щоб підлітки ставили до відома, якщо хто-небудь в Інтернеті загрожує їм. Ніколи не дозволяйте дітям особисті зустрічі зі знайомими по Інтернету без контролю з боку дорослих.
Допоможіть захиститися від спаму. Навчіть підлітків не відповідати на небажані листи. Використовуйте фільтри електронної пошти для блокування небажаних повідомлень. Поясніть, що незаконне копіювання чужої роботи – музики, комп’ютерних ігор та інших програм – є крадіжкою.
Розкажіть дітям про правила поведінки в Інтернеті. Діти ні в якому разі не повинні використовувати Мережу для хуліганства, поширення пліток або погроз іншим людям. Будьте уважні до ваших дітей!
Переконайтеся, що підлітки радяться з вами перед покупкою або продажем чого-небудь в Інтернеті.
Обговоріть з підлітками азартні мережеві ігри і пов’язаний з ними ризик. Нагадайте, що дітям не можна в них грати.
Підтримуйте рівень безпеки вашого комп’ютера на належному рівні. Якщо ваша дитина краще вас розбирається в програмному забезпеченні, то чому б не доручити йому турботу про безпеку ваших сімейних комп’ютерів?
Якщо ваші діти пишуть блоги, переконайтеся в тому, що вони не розповідають занадто багато про себе. Проведіть оцінку служби блогів і з’ясуйте, чи забезпечує вона можливість написання особистих блогів, захищених за допомогою паролів. Збережіть адресу блогу вашої дитини і регулярно перевіряйте його.
Переглядайте інші блоги, відшукуючи позитивні приклади для наслідування для ваших дітей.

Безпека дитини в суспільстві

Останні дослідження показують, що діти часто беруть участь у залякуванні як злочинці або як потерпілі. Ніхто не застрахований: дитина будь-якої національності, статі та соціально-економічного положення. Що ми, як батьки, можемо зробити, щоб допомогти нашим дітям?

Слухайте вашу дитину щодня та розмовляйте з нею. Батьки часто останніми взнають, що їх дитина була причетна до знущань. Затратьте кілька хвилин щодня на прості питання про те, як та з ким вона проводить час у школі і по сусідству, що вона робить на перервах або що відбувається по дорозі до школи та зі школи. При розмові з дитиною спостерігайте за її станом та бажанням продовжувати розмову.
Частіше відвідуйте дитину у школі. Більшість знущань відбувається, коли дорослих немає поруч. Школи не мають ресурсів і потребують допомоги батьків.
Будьте хорошим прикладом доброти і лідерства. Ваші діти дізнаються багато нового про відносини, спостерігаючи за вами. Коли ви сердитесь на офіціанта, на продавця, на водіїв на дорозі або навіть на свою дитину, ви самі прекрасно моделюєте те, з чим хочете боротися. Кожного разу, коли ви говорите з іншою особою образливим тоном, ви вчите дитину знущанню.
Більшість дітей не говорять нікому (особливо дорослим), що вони знущаються або знущаються над ними. Тому дуже важливо для батьків і вчителів навчитися розпізнавати можливі ознаки жертв, такі, як часті втрати особистих речей, скарги на головні болі або болі в животі, уникання шкільних заходів. Якщо ви підозрюєте, що дитина піддається знущанню, поговоріть з учителем або знайдіть спосіб оцінити його взаємодію з однолітками, щоб перевірити ваші підозри. Обговоріть ситуацію безпосередньо з дитиною.
Розвивайте здорову звичку боротьби з хуліганством. Допоможіть своїй дитині, зосередитися на тому, як її дії можуть образити інших (наприклад, “Як би ти себе почував у такій ситуації?”). Така стратегія може посилити співчуття до інших. Важливо вчити своїх дітей робити добро, співпереживати, чесно грати. Це запорука для хороших відносин з однолітками.
Створіть у сім’ї нетерпимість до залякування. Ваші діти повинні почути від Вас, що це не нормально та не допустимо для них – залякувати або стояти осторонь і просто спостерігати. Переконайтеся, що ваші діти знають, що якщо вони знущалися фізично чи словесно (у школі, на вулиці, у вашому районі, або в Інтернеті), то важливо розповісти вам, і що ви їм допоможете. Допоможіть своїм дітям знайти інші способи встановити свій статус, і лідерство в школі.
Навчіть дитину, як вести себе в якості свідка. Діти, які стають свідками знущань, почуваються безпорадними і рідко втручаються. Проте, діти можуть мати потужний позитивний вплив на ситуацію. Вони можуть також допомагати один одному, шляхом надання підтримки жертвам, не звертаючи увагу на хулігана.
Навчіть свою дитину протистояти кіберзалякуванню. Діти часто не розуміють, що кіберзалякування включає в себе відправлення грубих, вульгарних або загрозливих повідомлень, або зображень; публікація цінної, конфіденційної інформації про іншу людину, щоб ця людина виглядала погано; навмисне виключення когось з Інтернет-групи. Ці дії є настільки ж небезпечними, як фізичне насильство, і не повинні допускатися. Відомо з досліджень, що чим більше часу підлітки проводить в Інтернеті, тим більш ймовірно, вони будуть жертвами – встановіть ліміт часу роботи в мережі.
Знущання не повинні бути частиною дитинства. Деякі дорослі не діють, коли вони спостерігають або чують про залякування, бо вони думають що залякування – це типові моменти дитинства, які повинні бути пережитими і вони “посилять” дитину. Важливо щоб усі дорослі зрозуміли, що знущання не повинні бути нормальною частиною дитинства. Всі форми знущання шкідливі для злочинця, для потерпілого, а також для свідків і це вплине на доросле життя (може розвинути депресію, тривогу, наркоманію, насильство в сім’ї та злочинну поведінку).

Для ефективного вирішення жорстокості потрібні зусилля та співпраця школи, сім’ї та суспільства. Хуліганські дії – величезна проблема, та ми можемо її вирішити, якщо будемо працювати всі разом.

Поради батькам першокласника

Порада перша:

Найголовніше, що ви можете подарувати своїй дитині, – це ваша увага.

Вислуховуйте її розповіді про школу, ставте уточнюючі питання. І пам’ятайте: те, що здається вам не дуже важливим, для вашого сина чи дочки може виявитися подією, що хвилює весь день!

Якщо дитина побачить ваш інтерес до її справ і турбот, вона обов’язково відчує вашу підтримку. Слухаючи її уважно, ви зможете зрозуміти, в чому малюкові потрібна ваша допомога, про що слід поговорити з вчителькою, що реально відбувається з дитиною після того, як ви прощаєтеся з нею біля дверей школи.

Порада друга:

Ваше позитивне ставлення до школи і вчителів спростить дитині період адаптації.

Запитайте будь-якого знайомого першокласника, яка у нього вчителька. У відповідь ви, швидше за все, почуєте, що вона найкраща, найкрасивіша, найдобріша. Для першокласника вчителька стає одним з найголовніших дорослих у житті.

У перші місяці в школі вчителька закриває собою маму і тата. Мудрим вчинком треба підтримати цю «закоханість» дитини і не ревнувати. Співробітничайте з вчителями вашої дитини, пропонуйте допомогу, проявляйте активність. У класі з активними батьками, як помічено, тісніші і кращі стосунки між дітьми, цікавіше життя, більше свят і походів.

Навіть якщо особисто у вас, як батьків, є якісь питання до вчителів, вам здається, що щось потрібно робити по-іншому, всі тертя повинні залишитися між дорослими. Інакше дитина буде вимушена розриватися між любов’ю до батьків і авторитетом вчителя.

Дуже шкідливі негативні чи нешанобливі вислови про школу і вчителів «у сімейному колі», це значно ускладнить дитині адаптаційний період, підірве спокій дитини і впевненість в турботі і згоді між важливими для неї дорослими людьми.

Порада третя:

Ваше спокійне ставлення до шкільних турбот і шкільного життя дуже допоможе дитині.

Побачивши батьків спокійними і впевненими, дитина відчує, що боятися школи просто не потрібно. Одна бабуся плакала, збираючи внука зранку в школу. Вона гладила його по голові, бігала між портфелем і одягом і голосила: «Куди ж ми тебе відпускаємо! Тебе ж там цілий день годувати не будуть! Як же ти там сам один без мене будеш!» І так кожного ранку протягом місяця. Зустрічали хлопчика зі школи так, ніби він тільки повернувся живим з війни.

Батьки хлопчика помітили, що дитина почала «боятися школи». Основну роботу провели з бабусею.

Її запросили на цілий день на шкільні заняття, вона була присутня на всіх уроках, снідала разом зі всім класом, зайшла в шкільну роздягальню, медичний кабінет, спортивний зал.

До речі, гордість хлопчика не була вражена присутністю в класі бабусі. Йому пообіцяли, що він розповість однокласникам, що це його бабуся, тільки якщо захоче сам. Після цього дня бабуся зрозуміла, що внук росте і тепер школа йому по плечу. Дуже швидко пройшли страхи і у самої дитини.

Порада четверта:

Допоможіть дитині встановити стосунки з однолітками і відчувати себе впевнено.

Особливо ваша допомога знадобиться, якщо дитина не ходила до школи в дитячий садок. В цьому випадку вона не звикла до того, що увага дорослих розподіляється відразу між декількома дітьми. Хваліть дитину за товариськість, радійте вголос її новим шкільним знайомствам. Поговоріть з нею про правила спілкування зі своїми ровесниками, допоможіть стати вашій дитині цікавою іншим. Вчіть її новим іграм, щоб вона могла показати їх друзям. Запросіть однокласників вашої дитини до вас додому – просте чаювання, а маленький господар навчиться приймати гостей.

Не варто «підкуповувати» увагу шкільних товаришів вашої дитини дорогими іграшками та одягом. Так ваша дитина не навчиться бути потрібною іншим. Ваш син чи дочка може зіткнутися із заздрістю однокласників.

Упевнений в собі, товариський малюк адаптується до будь-якої ситуації швидше і спокійніше.

Порада п’ята:

Допоможіть дитині звикнути до нового режиму життя.

Дитина звикає до школи не тільки психологічно, але і фізично. Багато дітей в першому класі вперше стикаються з необхідністю вставати в один і той же час зранку.

Впродовж 3-6 годин шкільного дня дитина активно вчиться. У шість-сім років таке навантаження дорівнює напруженому робочому дню дорослої людини.

З початком шкільного навчання різко збільшується навантаження на нервову систему, хребет, зір, слух дитини.

Якщо до цього ви не дотримувалися режиму дня, то постарайтеся м’яко ввести його. Ваша дочка чи син потребує регулярного тривалого сну. Допоможіть школяру навчитися засинати в один і той же час.

Не примушуйте дитини відразу сідати за уроки.

Дитині потрібний час, щоб відпочити. Це корисно і для самого процесу навчання. Мозок використовує час відпочинку, щоб «укласти нові знання на потрібні полички». Дитині, як і нам, після робочого дня потрібно трошки тиші і відпочинку. Поклопочіться про здоров’я вашої дитини, оскільки в перші місяці шкільного навчання огріхи в режимі дня позначатимуться серйозніше, ніж раніше.

Порада шоста:

Мудре відношення батьків до шкільних успіхів виключить третину можливих неприємностей дитини.

Багато батьків так хочуть гордитися своїми дітьми і так турбуються про їх оцінки, що перетворюють дитину на додаток до шкільного щоденника.

Шкільні успіхи, безумовно, важливі. Але це – не все життя вашої дитини.

Шкільна оцінка – показник знань дитини з даної теми даного предмету на даний момент. Ніякого відношення до особи дитини це не має. Хваліть дитину за її шкільні успіхи. І пам’ятайте, ніяка кількість «дванадцяток» не може бути важливішою за щастя вашої дитини.

Спілкування батьків з підлітком

Гормональний фон у 14-15 років поступово вирівнюється, але з’являється надлишок енергії, який терміново потрібно десь діти. Підліток цього віку живе за принципом «сила є – розум не потрібен». Такаж прямолінійна і його логіка, він поділяє світ тільки на хороше та погане. До хорошого відноситься все, що йому до душі – прогули школи, паління, мат, алкоголь та безбашені компанії. Так жити весело і стильно. Крім того, йому здається, що не підікорюючись волі «предків», він зберігає почуття власної гідності. Під категорію поганого підпадає, нажаль, часто все, що стосується нудних дорослих – будь-яке слово батьків та вчителів сприймається як образа.

Здається, що більшість підлітків демонструють вибірковість слуху. Звичайно, вони чують музику, друзів, але коли справа доходить до реакції на прохання батьків – зовсім інша історія. Ви уже намагалися кричати та погрожувати, щоб звернути на себе увагу? Нічого дивного: найпоширенішим серед важких моментів виховання підлітків є пункт «Моя дитна мене не чує». Отже, необхідно достукатись до неї іншими методами.

Найпростіший спосіб звернути на себе увагу дитини – говорити не більше, а менше. Дітям необхідно більше часу обдумати, що вони чують, перш ніж щось сказати. Так, якщо ви задаєте питання сину чи донці зачекайте принаймі три секунди – дитина отримає більше інформації надасть нормальну відповідь.
Будьте самі уважним слухачем. Будьте впевнені, що самі можете слугувати прикладом того, чого вимагаєте від сина чи доньки. Покажіть що вислуховуєте чоловіка, дружину, друзів, рідних і звичайно, саму дитину. Слухайте дитину в 2 рази більше, ніж говорите.
Говоріть вічливо і тихо. Швидше за все ви примусите підлітка не звертати на вас увагу, якщо в голосі явно будуть звучати критика, накази, нотації, засудження, крик та мольба. Просто говоріть з ним так, як хотіли б, щоб говорили з вами.
Зверніть на себе увагу перед тим, як щось сказати. На початку будьте впевнені що дитина дивиться на вас (попросіть подивитись на вас). Коли ви дивитись один одному в очі – дитина у вашому розпорядженні, можна формулювати своє прохання. Якщо так робити постійно, коли вам необхідна увага, це привчить дитину слухати вас.
Іноді підліткам важко переключитися, особливо якщо вони зайняті тим, що їм подобається. Менш того, дитина справді може вас не чути. В такому випадку робіть попередження – встановіть часове обмеження: «Мені знадобиться твоя допомога через 2 хвилини» або «Я хочу з тобою поговорити за хвилину». Але більш ніж на 5 хв. відтягувати не варто – а то знов забуде.
Намагайтесь говорити коротко, м’яко і точно. В цьому віці дитина краще сприймає, якщо знає що не доведеться вислуховувати цілу лекцію. Тому нехай ваші прохання будуть короткими: «Прибери, будь-ласка у шафі пред тим, як підеш гуляти», «Зараз тобі треба вивчити фізику», або дуже кратко: «Прибирання!», «Алгебра».
Дуже часто у підлітків, в зв’язку з необхідністю відчути себе дорослими, проявляються такі риси, як грубість, неповага. Підліток не знає, як йому проявити свою дорослість, і знаходить найлегший шлях – грубість, брутальні фрази, які раніше не міг собі дозволити. І тут батькам дуже важливо правильно повести сеье, щоб не просто накричати та «надавити авторитетом», а виправити ситуацію.
В першу чергу, говоріть з дитиною ні рівних, не сюсюкайтесь та не подавляйте – дайте їй відчути свою важливість, значимість, щоб вона не шукала інші засоби отримання цього відчуття. Радьтесь з нею частіше в різних сімейних питаннях – не виключено, що дитина запропонує яке-небудь свіже рішення, та і грубити в такій ситуації немає ніякого сенсу.
Коли ваша дитина грубить, відразу ж вкажіть їй на це, щоб завжди знала, що перетнула межу. Головне щоб ваші зауваження були направлені на її поведінку, а не на саму особистість дитини. Наприклад: «Коли я с тобою говорю, ти закочуєш очі (ухмиляєшся). Це ознака неповаги. Не треба так більше робити», «Говорити мені «відчипись», коли я з тобою розмовляю, неприпустимо. Намагайся зробити так, щоб я більше не повторювала».
Поясніть дитині як правильно. Не думайти що вони самі знають, як правильно поводитись. Тільки робіть це не у вигляді повчання, а під час дружньої бесіди, ще краще – власним прикладом. Зверніть увагу, як ви, дорослі, спілкуєтесь між собою. Недаром кажуть, що скільки б ми не вчили своїх дітей добрим манерам, вони все одно будуть поводити себе, як батьки.
Ніколи не прирікайтесь. Не треба демонстративно зітхати, пожимати плечима, показувати, що ви розсердились. Як не треба і вмовляти, сваритися – така тактика ніколи не спрацьовує. Діти-підлітки перестають грубити, коли бачать, що це – неефективно для звернення вашої уваги. Тримайтеся нейтрально, не відповідайте. Наприклад, дивіться відсторонено на що-небудь, а якщо не допомагає, підіть в іншу кімнату. Просто відмовтесь продовжувати розмову, доки син чи дочка грубить, і робіть так ЗАВЖДИ.
Важливий момент: намагайтесь поправляти дитину, якщо він неправильно чи грубо себе веде, віч на віч, а не в присутності інших дорослих чи підлітків. Або можете натрапити на ще більшу грубість – памятайте, що ваша дитина вже не маленька та боляче сприймає будь-яку критику на свою адресу, особливо на людях.
Заохочуйте поважаючу, правильну поведінку як можна частіше – це найпростіший спосіб домогтися бажаного. Згідно досліджень, батьки підлітків робліть навпаки: замість того, щоб звертати увагу на хороше, постійно вкзують на погане. І тому, як тільки ви побачите чи почуєте, що ваш «грубіян» проявляє вічливість чи повагу, обов’язково похваліть його, оцініть його намагання, навіть якщо не дуже вийшло, але ви бачите що він намагався. На жаль з брехнею свох дітей в той чи інший час стикаються всі батьки. Тільки у підлітковому віці брехня, тим паче, якщо вона була і раніше, стає для дитини звичкою, вона частіше бреше. І справа не тільки у складному віці – зявляється все більше таємниць від батьків, і, відповідно, і підстав збрехати. Крім того, багато пділітків брешуть і у спілкуванні з однолітками – щоб прикрасити свої якості, можливості та здібності. Дуже прикро, коли це стає звичкою, а твердження «Саме пройде»,тут недоречно. Необхідно намагатися м’яко, делікатно, але рішуче відучити дитину брехати.
Постійно пояснюйте своє ставлення до чесності. Але перед цим подумайте, який приклад чесності подаєте ви. Чи використовуєте ви «невинну» брехню? Просили, щоб дитина відповіла по телефону що вас немає вдома, якщо ви є? Завжди повертаєте зайві гроші, якщо вам не неправильно дали здачу? Хизуєтесь вдома, якщо вам вдалося де-небудь кого небудь на чому-небудь? Кожен раз, роблячи так, ви дозволяєте своєму вдячному учневі робити так само. Почніть із себе.
Проаналізуйте, чому дитина обманює та виявіть причину. Як правило, підліток починає брехати що звернути на себе увагу батьків, дорослих, друзів. На другому місці заздрощі, відчай та злість. А на третьому – страх перед покаранням або страх підвести близьких. Пряме питання на цю тему не спрацьовує: вони самі точно не знають справжніх причин брехні. Проаналізуйте самі: коли почалася брехня? В чому звичайно обманює? Кому бреше – всим чи деяким? Чому?
Задавайте питання, які допоможуть дитині самій зрозуміти, що це неправильно та дочекайтесь на них відповіді. Наприклад: «Що буде, якщо у вашій родині всі почнуть один одного обманювати?» «Щоб ти відчував, якщо я б тебе обманювала», «Якщо ти не можеж дотриматись слова, як я можу вірити тобі?», «Якщо я тобі наобіцяю що-небудь дуже важливе для тебе, а потім скажу, що набрехала?» і т.д.
Не реагуйте занадто гостро на перебільшення правди це, звичайно, легше сказати, ніж зробити, але варто повторитись, підлітки часто обманюють, щоб привернути увагу. Якщо ваша дитина вчинила саме так, намагайтесь зберегти спокій – від вашого крику їй захочеться тільки забігти куди подалі, але ніяк не стати чесним. І відносьтесь до його інтересів лояльніше – не влаштовуйте розборки за кожне маленьке порушення чи неслухняність, бо буде легше збрехати ніж сказати вам правду.
Пояність, чому обман – погано. Так, вашому дорослому сину чи донці це теж потрібно. Підійдіть до питання прямо та аргументуйте: брехня може привести до неприємностей, а може – і до дуже великих неприємностей, репутація також страждає і дуже, це ображає, особливо близьких і т.д.
Уведіть «штраф» за обман. Присому обарайте такий метод, щоб дитина не почала вас боятися (і знову таки брехати), а розхотів обманювати. Наприклад: нехай кожен раз, обманувши, пише письмове вибачення «постраждалому» – матері, батькові, братові, сестрі. Або невеличкий твір з переказом, щонайменше 5 доводів про шкоду брехні (і вам корисно буде прочитати, щоб зрозуміти дитину) – можливо, так буде легше сказати правду?Так, діти, які доросліють – не подарунок. Дуже складно буває поводити себе з ними стримано та спокійно. Але важливо пам’ятати мудрі слова: «І це пройде». Візьміть за правило, лягаючи спати, аналізувати прожитий день. Подумки відмічайте помилки у спілкуванні з підлітком, намагайтесь спрогнозувати його поведінку. Така передбачуваність допоможе спокійному та доброзичливому спілкуванню. Тоді, ставши дійсно дорослою людиною, він не загубить впевненості в тому, що найкращі друзі – це батьки. Бо саме вони у трудну хвилину підтримали, змогли зрозуміти та прийняти.

А нагородою вам будуть довіра, повага та любов.

Конфлікт з вчителем

У дитини конфлікт з вчителем… Це, звичайно, справа житєйська – з ким не буває. Всім не догодиш. Вчитися все одно треба… Так-то воно так, але лише від цих думок нікому не легшає. Ні дитяті, яке йде в школу, як на каторгу, ні батькам, які знаходяться в замішанні, ні вчителеві якому на голову повалилася чергова проблема. Як же можна допомогти маленькій людині здолати кризу?

Лізти або не лізти? – ось в чому питання

Багато батьків вважають, що втручатися в конфліктну ситуацію не варто. Одні вважають, що стосунки що лише підсилять антагонізм між вчителем і учнем. Інші упевнені, що дитя повинне саме вирішити конфлікт. Проте психологи вважають, що така пасивна позиція помилкова.

Чому не варто пускати ситуацію на самоплив?

По-перше, страждаючий від конфлікту учень може порахувати, що відмовивши в допомозі, ви його зрадили. Це підірве його довіру до вас і, можливо, він наступного разу не звернеться за допомогою в більш складнішій ситуації.
По-друге, дитині необхідно навчитися вирішувати конфлікти, і хтось повинен йому показати, як це робити цивілізованим шляхом.
По-третє, конфліктуючи з вчителем, дитя знаходиться в дуже складній ситуації. Для нього вчитель – те ж, що для вас начальник. Наскільки спокійно і захищено ви себе відчуваєте, коли потрапляєте під удари начальницького гніву? Чи не так, вам важче “розрулити” цю ситуацію, чим сварку з другом або тим, хто займає ту ж соціальну нішу, що і ви?

Будь-яку складну ситуацію легко вирішити тому, хто може поглянути на неї з боку. Людина, що розбирає конфлікт, повинна розуміти, що відбувається, але в той же час не повинна заражатися емоціями конфліктуючих сторін. Ідеальним “рефері” буде фахівець, що володіє навиками психологічної допомоги, наприклад, грамотний шкільний психолог. На жаль далеко не у всіх школах є такий співробітник, не менший жаль викликає і те, що часто люди, які обіймають цю посаду не є професіоналами або вимушені встати на сторону вчителя, оскільки рятують честь мундира. Проте, перш ніж намагатися самостійно розібратися з вчителем, варто поговорити з психологом, якщо такий в школі є. За кордоном ніхто не здивується, якщо батьки наймуть стороннього фахівця для вирішення конфлікту дитини і вчителя, проте в нашій країні це може бути сприйнято в багнети. Тому такий загалом правильний і зручний варіант відпадає. Але якщо у вас є можливість, зверніться до фахівця, щоб він проконсультував вас і дитину. Це стане великою підмогою навіть якщо спілкування з педагогом ви вестимете самостійно.

Батькові складно виконувати функцію миротворця, оскільки в конфлікт залучена найдорожча для нього людина – дитина. Проте в більшості випадків саме мати або батько вимушені втрутитися і знатися на ситуації.

Як правило батьки починають бити тривогу, коли конфлікт дитини з педагогом дійшов “до ручки”. Тобто у дитини розвинувся шкільний невроз. Чи можна до цього не доводити? Зрозуміло, тим більше що на ранніх стадіях непорозуміння улагодити значно простіше, ніж коли учень і вчитель починають скреготати зубами при виді один одного. На жаль, багато дітей не повідомляють батьків про свої конфлікти в школі. Деякі бояться батьківського гніву. Інші просто не можуть сформулювати суть проблеми – вони відчувають, що щось не так, але розповісти про наболіле не можуть – це особливо властиво учням 1-6 класів.

От як можна запідозрити конфліктну ситуацію:

Дитя почало втрачати інтерес до навчання. Учень початкової школи не хоче йти на заняття взагалі, більш старше дитя явно нехтує якимось предметом. Дитя “забуває” зробити завдання, залишає удома підручник і зошит – намагається поводитися так, як ніби цього уроку не існує.
Дитя неадекватно реагує на питання про який-небудь предмет або вчителя. Гарячиться, змінюється в особі, замикається в собі.
Дитя малює карикатури на певного вчителя, спотворює підручник з певного предмету, його зошит брудний.
Коли ви приходите із зборів, він поволі або прямо цікавиться, чи була “хімічка”, “англічанка” і тому подібне і що вона говорила.
У малюка псується успішність з певного предмету. Він може приховувати свої тривоги за зовнішньою байдужістю (“мені плювати”, “я не збираюся бути інженером” і тому подібне). У нього знижується самооцінка, падає упевненість в собі (“я не здібний до математики”, “з мене не вийде художник” і тому подібне). Класний керівник або вчитель робить записи в щоденнику дитини про погану поведінку на уроці. Якщо ви відмітили деякі з цих симптомів, то, швидше за все у дитини конфлікт з педагогом.

Якщо ви запідозрили шкільний конфлікт, поговоріть з дитиною відверто. Перш ніж почати розмову, визначте її завдання. Якщо ви зберетеся провести виховну бесіду на тему: “Вчитель завжди прав, а ти повинен вчитися не дивлячись ні на що, і взагалі, сам винен…”, то дитя замкнеться і ви йому нічим не зможете допомогти. Мета вашої розмови – дати дитині можливість висловити те, що її турбує. Лише після того, як емоції будуть виражені (якими б неадекватними вони не здалися), дитина зможе прийняти від вас допомогу в конструктивному вирішенні проблеми.

Отже, заспокойтеся і почніть розмову з дитиною. Не ставте питань – спокійно викладайте свої міркування. “Саша, мені видається у тебе проблеми з Марією Іванівною…” Якщо до цього ви лаяли дитину за його незадоволення школою або вчителями, то скажіть йому чітко і ясно, що надалі ви утримуватиметеся від цього. “Мені може подобатися або не подобатися твоє відношення до школи. Якщо ти захочеш взнати мою думку я тобі її скажу. Але зараз я хочу зрозуміти, що відбувається з тобою. Я постараюся допомогти тобі”. Малюк має бути упевнений, що ця розмова не стане приводом для нотацій, що ви не зловживете його довірою.

Коли дитина почне вам розповідати про свої стосунки з вчителем, її розповідь може здатися вам надмірно емоційною. Дитя може змінитися в особі, проявити колосальну агресію, використовувати грубі слова. Не переривайте, не пригнічуйте емоції – така поведінка природна для цієї ситуації. Коли дитя робитиме паузи, називайте ті відчуття, які він випробовує: ти оскаженілий, ти відчуваєш несправедливість, ти відчуваєш образу, приниження і тому подібне Не коментуйте почуте, уникайте спокуси висловити свою думку або дати пораду. Лише після того, як ця фаза вираження емоцій, “спуски пари” пройде, ви зможете перейти до конструктивної частини розмови.

Увага! Яка б думка про дану ситуацію не склалася у вас заздалегідь – забудьте її. У конструктивній стадії ваше завдання – розбір ситуації разом з дитиною. Головні питання, на які ви відповідатимете разом, “Чому?” і “Навіщо?”. Попросіть дитину пригадати, коли вона вперше відчула неприязнь до вчителя. Як розвивалася ситуація. Будьте уважні до деталей. Пропонуйте свої версії, ставте навідні питання, якщо дитя зайде в безвихідь: “А може, тобі важко спокійно сидіти на уроці після фізкультури, а її це дратує? А коли вона починає кричати на тебе?” Лейтмотив цієї бесіди можна виразити таким чином: ні у тебе, ні у вчителя немає злого наміру, немає тяги до взаємного знищення. Просто ви в чомусь не розумієте один одного і не можете домовитися.

Навіть якщо ви не зможете в цій розмові знайти єдине вірне вирішення – не біда. Дуже важливі його “побічні ефекти”: дитя вчиться ставити себе на місце іншого, дивитися на ситуацію з боку; дитя розуміє, що ви його підтримуєте; дитя виразило свої негативні емоції і відчуло себе розкріпаченим.

У завершенні розмови намітьте план подальших дій. Пропозиції можуть виходити як від вас, так і від дитини. Варіантів багато: утриматися від того, що, мабуть, нервує Марію Іванівну, вибачитися перед Марією Іванівною. Можливо, дитя буде згодне на ваш візит в школу. Скористайтеся цією можливістю. Якщо дитя не хоче, щоб про це дізналися однокласники, виконаєте його просьбу – прийдіть в школу після уроків, поговоріть з вчителем наодинці.

Якщо дитя не проти, поговоріть з вчителем. Стратегія поведінки приблизно така ж, як і при розмові з дитям. Ваше завдання – активно слухати. З вчителем це ще простіше, ніж з дитям, оскільки педагог – професія балакуча.

Прагніть бути максимально спокійним і безпристрасним. Як і з дитям, спробуйте приступити до пошуку конструктивного вирішення після того, як вчитель виплесне свої емоції.

Якщо перед вами класичний конфлікт “Я втомилася, а ти крутишся…”, вирішення можна знайти, запросивши дитину і вчителя до діалогу. Ви можете стати посередником який збере пропозиції сторін і допоможе прийти до компромісу. Добре, якщо Марія Іванівна пояснить дитині, чому їй важко вести урок, коли цей учень шумить. Хай він запропонує якесь вирішення. Наприклад, хлопчик з підвищеною збудливістю може вставати і тихо виходити з класу, коли він відчуває, що перестає себе контролювати. Марія Іванівна може пообіцяти не садити поряд з ним друга, який його відволікає або давати цікаві завдання, які залишать менше часу для базікання. Як не дивно, в цій ситуації велике значення має не те, які вирішення будуть запропоновані, а те, що ця ситуація більше не замовчується. Сторони висловилися – напруга знизилася.

Другий класичний конфлікт має форму “Я – начальник, ти – дурень”. Деякі вчителі, переважно старого гарту, вважають себе носіями істини в останній інстанції і щиро обурюються розкутістю сучасного підростаючого покоління. З такими вчителями рідко уживаються творчі діти які мають власну думку і люблять її відстоювати.

У цій ситуації можна допомогти педагогові правильно тлумачити поведінку дитини: його заперечення і оцінки не є проявом неповаги. Швидше навпаки: дитя упевнене, що педагог оцінить його нестандартне мислення. Практичні психологи радять в спілкуванні з авторитарним педагогом бути максимально коректним і підкреслювати, що ви визнаєте його авторитет. Дитя може говорити вам, що вчитель нічого не розуміє в сучасному житті і тому невартий пошани. Не приймайте цей вислів в багнети.

Краще (зрозуміло, не у присутності вчителя) обговоріть тему пошани і прийняття однієї людини іншою. Допоможіть дитині отримати користь із спілкування з цим вчителем: як можна безконфліктно спілкуватися з такими людьми? чого можна в них навчитися? чи будеш ти так поводитися зі своїми дітьми, учнями, підлеглими? чому тебе зачіпає за живе авторитарне відношення: може, ми в сім’ї поводимося також? або ти не упевнений, що зможеш протистояти тиску, і перевіряєш себе на міцність? і тому подібне.

Не виключено, що конфлікт викликаний тим, що методи навчання, які використовує вчитель, не личать вашому дитяті. Наприклад, математику технарям і гуманітаріям слід викладати по-різному. Маленький гуманітарій добре розуміє лише ті математичні дії, які він може застосувати в реальному житті. Йому необхідно постійно показувати, в яких випадках він може застосувати те або інше правило. Геометричні завдання йому слід вирішувати з кінця: чого нам не вистачає для доказу? Як це отримати? А не так, як пропонується в підручнику: домальовуємо одну лінію, проведемо бісектрису… Якщо вчитель не уловив цієї різниці і конфліктує з дитям, оскільки вважає його здатним ледарем, то вам слід підключитися до навчання. Намітьте разом з вчителем програму, за якою потрібно підтягнути дитину, і займайтеся з нею самостійно або за допомогою репетитора, щоб нагнати запущений матеріал, підвищити самооцінку, поліпшити успішність і таким чином, усунути саму причину конфлікту.

Трапляється, що агресія педагога викликана тим, що він хоче отримати з вас гроші під виглядом репетиторства. Тоді ви в процесі бесіди обов’язково почуєте класичну фразу: “Вашому хлопчикові потрібні додаткові заняття…” Як вчинити в цій ситуації – вирішувати вам. Можна відкупитися. Можна встати стіною і дійти до директора або навіть міністра освіти, освітлюючи свій шлях праведним гнівом. Можна перевести дитину в інший клас або навіть іншу школу. У будь-якому випадку, ви покажете дитині, як слід поводитися при зіткненні з шантажем. Ви передасте чаду свій життєвий досвід, той, який вважаєте ефективним.

В кінці хотілося б ще раз нагадати що будь-який шкільний конфлікт слід сприймати як привід дати дитині дуже важливий життєвий досвід. Навчаючи малюка вирішувати складні ситуації, ви робите його упевненим в собі і стійким у стресових ситуаціях. Пам’ятайте і про те, що більшість дітей переносять своє відношення до вчителя на предмет, що викладається ним. Допомагаючи дитині впоратися з конфліктом, ви знімаєте бар’єри в навчанні.

Самоорганізація дитини

У дитини своє особливе уміння бачити, думати і відчувати. Потрібно тільки допомогти дитині розвивати все це у правильному, корисному для неї напрямку.

Г. Честертон

Сім принципів виховання дисципліни у дитини

Відокремлюйте свої почуття від дітей. Не осуджуйте дитину. Вона повинна відчувати, що її люблять. Пам’ятайте, щоб змінити вчинки дитини, треба зрозуміти її почуття і навчитись з ними поводитись.
Уважно вивчайте дитину – ви повинні знати стан здоров’я нервової системи. Дії дитини в стані нервового розладу повинні сприйматися батьками як симптом більш глибоких емоційних ускладнень, викликаних критикою, звинуваченням або покаранням.
Відповідайте на почуття дитини. Створіть такі умови, щоб дитина почувалась емоційно захищеною, могла виговоритись, а її негативні емоції знайшли вихід у словах, а не в діях.
Якщо без покарання обійтись не можна, то нехай дитина обере його сама. (Практика свідчить, що діти, як правило, вибирають більш суворе покарання, ніж хотіли батьки. Але в таких випадках вони вже не вважають його жорстоким).
Караючи дитину, переконайтесь в тому, що вона розуміє, за що. Що звинувачує в цьому себе, а не того, хто карає. Допоможіть їй зрозуміти провила поведінки і засвоїти їх.
Дайте зрозуміти своїй дитині, що дисциплінарні проблеми дітей стосуються не тільки дорослих, а є їх спільними.
Накладіть обмеження на небезпечні та руйнівні дії. Допоможіть дитині направити її дії в інше, дозволене русло. В цьому полягає основна формула динамічного підходу до проблеми дисципліни дитини.

Допоможемо своїй дитині самоорганізувати себе та своє робоче місце

Своєчасно лягати спати і рано вставати, щоб не запізнитися до школи, встигнувши перед тим без особливого поспіху та зайвої метушні й нервування все зробити – прибрати постіль, провітрити кімнату, зробити ранкову гімнастику , виконати туалетні і водні процедури, добре поснідати.

Тримати в чистоті, охайності своє робоче місце, коли кожна річ має своє постійне місце; під руками завжди мати тільки те, що потрібно, а використавши, покласти туди, звідки його взяв; після виконання всіх домашніх завдань у ранець покласти все необхідне для щоб нічого не забути вдома.

Сівши за письмовий стіл, відразу приступи до роботи, не відволікаючись на сторонні справи, працювати зосереджено, наполегливо, бо, як кажуть у народі, “коли став робить, то байдики не бить”.

Мати дозвілля тоді, коли виконано все домашнє завдання.

Виконувати завдання у той день, коли їх одержано; золотим правилом поведінки нехай стане мудра народна порада: “Нинішньої роботи на завтра не відкладай”.

Працювати в темпі, жваво. “Відстанеш годиною-не наздоженеш родиною”.

Неодмінно доводити розпочате виконання домашнього завдання до його повного завершення.

Не братися відразу за багато справ, бо “Хто багато зачинає, той мало кінчає”.

Благо – натхненна праця, яка будить охоту до неї, і це має дуже велике значення. “Була б охота, піде на лад всяка робота”, – вчить народна педагогіка. Саме така мета вбачається у духовно-моральній допомозі. Тепле слово, лагідність, доброзичливі стосунки в сім’ї, щира правда, зразковий приклад батьків у тих чи інших вчинках, родинна любов, увага та повага, підтримка та взаємовиручка в скрутну хвилину – ось якої саме допомоги у навчанні потребують наші діти від своїх батьків

Як допомогти дітям добре вчитися

Головна суть допомоги дитині в навчанні полягає в тому, щоб розвинути її власну ініціативу, стимулювати самостійний пошук раціонального виконання домашніх завдань. Допомога дітям у навчанні поділяється на три види: а) матеріально-побутова допомога; б) духовно-моральна; в) навчально-пошукова.

Добрим помічником у навчанні виступає чіткий режим дня.

Батькам варто мати на увазі, що не слід засаджувати дитину за виконання домашнього завдання відразу після повернення її зі школи: вона втомлена, її працездатність знижена. Домашнє завдання , згідно з вимогами режиму, виконується після їжі і активного відпочинку на свіжому повітрі. Якщо дитина вчиться у першу зміну, то варто починати роботу вдома з 15-16-ї години. Тим, хто вчиться у другу зміну, слід приступати до виконання домашнього завдання з 9-ї години ранку. Кімната , в якій займається дитина, має бути добре освітлена та провітрена.

Орієнтовна тривалість виконання домашнього завдання:

1-й клас – до 1 год.;
2-й клас – до 1,5 год.;
3-4-й класи – до 2 год.;
5-6 класи – до 2,5 год.;
в 7-му класі – до 3 год.;
8-11-і класи – до 4 годин.

Через кожні 40-45 хв. праці слід робити перерву на 10 хвилин, з яких 3-5 хвилин відводити на фізкультурні вправи. Спочатку найкраще виконувати завдання з української мови, потім – з математики, фізики, хімії, біології, інформатики, а потім всі інші, легші предмети.

Позитивний вплив на залучення учня до навчання справляє наявність у нього вдома добре обладнаного кутка школяра – частини кімнати, відведеної для ігор і занять дитини, зберігання іграшок, книг і особистих речей розташовується біля джерела світла та свіжого повітря. Тут ставимо столик, влаштовуємо полицю для книг і ігор. Висота робочого стола для молодшого школяра не повинна перевищувати 60-62 см, а крісла – 38 см. Дитина на власний смак може прикрасити свій куточок кольоровими репродукціями (ілюстрації на тему казок або життя дітей, пейзажі, зображення тварин, образи улюблених персонажів з мультфільмів, кінофільмів, прочитаних книг).В куточку школяра на стіні, перед очима, для зручності користування розміщуємо розклад уроків і розпорядок дня учня.

Золоті правила виховання щасливих дітей, або поради американського психолога доктора Віктора Клайна

Не марнуйте часу дитини. Створивши сприятливе середовище можна підвищити коефіцієнт розумового розвитку маляти на 25-30 одиниць чи, навпаки, знизити його на 50-80 одиниць, якщо життя дитини нудне, одноманітне, безрадісне.

Тому не гайте часу. У ранньому дитинстві мозок найкраще сприймає нове, накопичує знання. Пізніше засвоїти їх набагато важче.

Пильнуйте, щоб дитина не стала “телеманом”. Телевізор, телефон, як злі чарівники, здатні красти в неї години, дні й роки. За соціологічними даними маля перебуває перед блакитним екраном в середньому 50 годин на тиждень. Отож на час вступу до школи витратить на сидіння біля комп’ютера часу більше, ніж студент коледжу на чотирирічне навчання.

Перегляд телепередач гальмує в дітей розвиток лівої півкулі головного мозку. А нею визначається розвиток мови. Отож з часом у дитини можуть виникнути ускладнення при спілкуванні. “Телемани” стають червоними, їхні дії визначаються миттєвою реакцією, завдаючи шкоди осмисленню та обговоренню події. Компютерам і телефонам слід протиставити заняття спортом, музикою, читанням, корисною домашньою роботою тощо.

Привчайте дитину до праці. Певною мірою ви можете запрограмувати життєвий успіх своїх дітей. Отож, подбайте, щоб вони без примусу набули трудових навичок, допоможіть заповнити їхнє життя цікавими й корисними справами, що вимагають певних зусиль на шляху до успіху. Хай вчаться долати труднощі, впевняться, що можуть впоратись з будь-якою справою.

Але все це має бути цікавою, захоплюючою грою, а не важкою необхідністю.

Не робіть за дітей те, що вони можуть зробити самі. Нехай все перепробують, нехай вчаться на власних помилках. Треба, щоб вони якнайчастіше брали участь у сімейних нарадах. Нехай якнайраніше привчаються привчаються робити щось для інших, що в них добре виходить.

Спілкуйтеся з дітьми! Якщо у важку хвилину ви опинитеся поруч як друг, а не бос, (так найчастіше буває вдень), дитина, можливо, довірить вам болючу таємницю і прислухається до ваших порад.

Навчіть дитину спілкуватися. Є шість умов, за яких у дитини виробляються корисні навички:

щира любов до батьків (дає відчуття захищеності);
приязне ставлення до навколишніх (не лише до близьких та рідних);
зовнішня привабливість (одяг, манери);
можливість спостерігати правильне соціальне спілкування (поведінка батьків, учителів, ровесників);
висока самооцінка, а звідси – впевненість у собі;
середній (як мінімум) запас слів; вміння підтримувати розмову.

Будьте вимогливими. Діти із високою самооцінкою, почуттям власної гідності, вмінням робити щось краще за інших виховуються, як правило, у сім’ях, де до них ставлять високі вимоги: дотримуватися порядку в домі, організовувати своє дозвілля, гідно поводитися.

Навчіть дитину шанувати сім’ю. Щоб виростити ніжних і люблячих дітей, оточіть їх піклуванням, ласкою з перших днів життя.

Гармонійне сімейне життя – це, насамперед, рівно прав’я у стосунках, відповідальність перед коханою людиною, бажання робити для неї добро, ніжність та взаємна повага.

Питання, які потрібно задавати дитині кожного дня

Часто в буденності, в поспіху справ ми забуваємо поговорити зі своєю дитиною по душах. Це призводить до того, що відносини стають формальними, а в емоційному плані між дітьми і батьками виростає прірва. Як цього уникнути? Вчені з’ясували, що в день ми в середньому приділяємо дитині 12,5 хвилин.

З цього часу 8,5 хвилин йдуть на закиди, заборони і т.д. На дружнє спілкування залишається всього лише 4 хвилини! Письменниця Джеймі Харрінгтон знайшла вихід з цієї ситуації, сформулювавши 4 питання, які потрібно задавати своїй дитині кожного дня.

Отже, питання, які варто задавати:

1. Як пройшов твій день?

Якщо спочатку ваша дитина буде говорити «нормально», «все добре» і т.д. не варто одразу налітати з допитом і, що називається, «витягувати розповідь». Можна сказати: «Ну добре, якщо захочеш, потім розкажеш. А ось я сьогодні робив те і те. А сьогодні за день, уявляєш, сталося це і це ». І повірте, навіть найбільш сором’язлива, потайна дитина почне з вами ділитися тим, що у неї на душі.

2. Як справи у твоїх друзів?

Наприклад: «Хто з твоїх друзів, по-твоєму, подобається мені більше за всіх? Чому? Розкажи мені про свого кращого друга. Які якості повинні бути у хорошого друга? Ким зі своїх друзів ти пишаєшся найбільше? Чому? Якби ти дізнався, що твій друг вкрав щось, що б ти зробив?

3. Що хорошого сталося з тобою за день?

Навіть в день коли на вулиці погана погода або в день, коли була складна контрольна робота з математики складно пригадати щось приємне, що сталося з тобою за день. А якщо не згадується, то потрібно самостійно себе розвеселити. Наприклад, незаплановано сходити в кіно, пограти в яку-небудь настільну гру і т.д. Такі фантазії виведуть і вас, і дитину з тяжких роздумів на хвилю позитивних емоцій.

4. Тобі потрібна моя допомога?

Всі ми знаємо, як іноді складно просити допомоги у когось. Дитина, яка не звикла отримувати допомогу в дрібницях, навряд чи звернеться до вас за допомогою в складній ситуації. Тому починайте з малого – запропонуйте допомогти прибрати в кімнаті, допоможіть з домашнім завданням і т.д. Не бійтеся розбалувати сина або дочку, адже чим більше ви допомагаєте по дрібницях, тим вище ймовірність, що в разі серйозного конфлікту дитина прийде за порадою до вас. Втім, це не означає, що потрібно почати робити все замість дитини.

Порада:

Слухаючи розповідь вашої дитини, не перебивайте її і не поспішайте виносити судження, коментуйте тільки тоді, коли вас про це попросять. Не ігноруйте тілесний контакт, обійміть вашого малюка, або візьміть за руку. Якщо ви зараз в поганому настрої або у вас немає часу – чесно скажіть дитині про це і домовтеся, коли ви зможете поспілкуватися пізніше.

Як розпочати з дітьми розмову про стать та статеві стосунки?

Пам’ятка для батьків

1. Це дуже важлива розмова. І ми, дорослі, маємо бути готові до неї. Добре було б розповісти дитині про те, як складно було налагодити стосунки з протилежною статтю. Говорити потрібно легко й невимушено. Адже ці процеси природні для будь-якої людини.

2. Спокій дорослого – запорука ефективності. Інформація про статеве життя, найімовірніше, для підлітка – не новина.

3. Потрібно утриматися від менторського тону, краще згадати життєву історію, наприклад, про ваше перше кохання. Скажіть дитині, про те, що до статевих стосунків людина має бути готова. Це – велика відповідальність і за себе, і за партнера, і, можливо, за майбутню дитину.

4. Якщо вже зовсім не можете говорити з дитиною про статеві стосунки, попросіть того, кому підліток довіряє, провести цю бесіду. Можна покласти на видному місці книгу про статеве життя. Підліток обов’язково її помітить і прочитає.

5. Вигадайте привід для початку бесіди. Важливо, щоб підліток зрозумів, що його ні в чому не звинувачують, не дорікають йому. Почніть здалеку, розкажіть про свою першу закоханість. Як, наприклад, нічого не знали про секс, а подруга розповіла про це.

6. Розкажіть підлітку про якусь вашу помилку. Це зблизить вас. Звісно, якщо у вас не дуже довірливі взаємини, можливо, доведеться не раз повернутися до теми статевого життя. Тільки робіть це ніби ненароком. Наприклад, розкажіть про побачений сюжет про дівчинку, яка завагітніла. Приводом для розмови може стати, зокрема, історія, прочитана в журналі. Так, не намагаючись «витягти» з підлітка його особисті таємниці, ви розкажете про небезпеки статевого життя.

7. Якщо ваша дитина досить честолюбна й амбіційна, можна сказати їй, що небажана вагітність зруйнує її плани. Причому дочці важливо знати, що не варто в цьому питанні покладатися на партнера. А синові поясніть, що вагітність подруги – це і його проблеми.

8. Ми, батьки, не можемо радити, коли слід розпочинати статеве життя. У кожного свій час. Та найголовніше, щоб початок статевого життя був виявом кохання двох дорослих людей, які усвідомлюють усю відповідальність цього кроку.

Пам’ятаймо, що статеве виховання – обов’язок дорослих. Дитина, яка отримала своєчасне та адекватне статеве виховання і перейняла позитивний досвід подружньої поведінки батьків, що базується на повазі, добрі і ніжності, у підлітковому віці матиме відповідні моральні критерії та дадуть змогу уникати невиправданих помилок.

Як допомогти дитині подружитися з однокласниками

Причини «непопулярності» дитини. Як батьки можуть допомогти дитині

-нетипова зовнішність

Діти, які не користуються популярністю серед однокласників, часто мають неординарну зовнішність. Це може бути зайва повнота, високий або низький зріст, капловухість і ін. Це відрізняє його від однолітків і не вписується в загальноприйняті стандарти.

–невпевненість в собі

Відсторонений від колективу дитина є більш залежним і тривожним, ніж навколишні його однолітки. Такі діти дуже чутливі до чужої думки, схильні до постійного контролю над своєю мовою і поведінкою. Постійна заклопотаність тим, як вони виглядають з боку, не дає їм вільно і розкуто спілкуватися ..

-особливості характеру

«Непопулярні» діти мають різні емоційні проблеми, які і пояснюють їх складності в спілкуванні з однолітками. Відсторонений від однокласників учень в силу особливостей характеру (уразливості, задерикуватості і ін.) Легко піддається на провокації і видає на них неадекватні реакції (істерики, дитяча агресія і ін.).

-неблагополучна сім’я

Батьки намагаються обгородити своїх дітей від дитини з неблагополучної сім’ї, що призводить до неформальної ізольованості учня від колективу. У такої дитини немає модного одягу і привабливих іграшок, які могли б викликати інтерес однокласників.

-відсутність навичок спілкування

Відсторонений від навколишнього суспільства дитина не вміє починати і підтримувати розмову, тому колектив його не помічає. Часто проблеми даного характеру виникають при переході в нову школу або при частому відсутності на заняттях.

-підвищення самооцінки дитини

Вирішальна роль в становленні дитини відводиться сім’ї, де прищеплюються життєві цінності і моделі поведінки.

Тому особливо важливо підтримувати благополучні сімейні відносини, які формують у дітей почуття власної гідності. Наявність самоповаги сприятиме дружнім відносинам дитини з однолітками, підвищення його популярності в колективі.

-залучення до суспільного життя

Батькам слід залучати дитину до громадських видів діяльності (конкурсам, олімпіад, спортивних змагань, занять танцями та ін.). Це дозволить дитині знайти однодумців і побудувати з ними дружні стосунки.

-організація спілкування з однокласниками

Батькам слід постаратися забезпечити своїй дитині спілкування з дітьми з класу поза школою. Для цього можна влаштовувати свята, запрошувати в гості і заохочувати їх спільне проведення часу. Бажано не поспішати забирати учня зі школи, спробувати залишити його на продовжений день, щоб був час для налагодження контакту з однолітками.

Ваша дитина гризе нігті

Форма аутоагресії і ретрофлексії – дитина гризе нігті, замість того, щоб «вкусити», показати зуби.

Дитина з таким симптомом часто гіпервідповідальна і чутлива, боїться зробити боляче іншим, сказати «не те», образити, сором’язлива, самокритична. Вона часто бере відповідальність за почуття своїх батьків. Боїться їх засмутити, боїться зробити помилку, не виправдати очікувань. Може іноді говорити тихо і невиразно. Їй складно сказати “Ні”. Пригнічує природні агресивні імпульси. Часто не може сказати, чого хоче і не хоче. Не дозволяє собі помилятися. Їй складно розслабитися. Може викривлятися спинка, як ніби на плечах лежить вантаж. Відчуває часто страх і почуття провини.

Кусанням нігтів проявляються невисловлені слова, самоїдство, контроль.

У нігтьовому ложі є точки – проекції різних етапів нашого розвитку. Іноді дитина «стимулює», витягуючи або кусаючи, «точку зачаття, народження» … У цієї ж дитини можуть бути часті ларингіти, ангіни, бронхіти.

Що робити:
Знизити тиск. Зняти з дитини відповідальність за свої почуття і свою нереалізованість.
Вчити і дозволяти говорити “ні”.
Стимулювати робити самостійний вибір і заохочувати цей вибір.
Розповідати про свої помилки зі сміхом.
Самі дозволяйте собі дуріти і радіти.
Грати в псевдо-агресивні ігри (де є «руйнування»).
Тягнути ротом хустку, як собачки, гарчати, гавкати один на одного, гризти сухарі, яблука, штовхатися.
Співати, кричати, проявлятися в будь-якій творчості, плюватися в ціль з трубочки.
Ліпити з глини, пластиліну, грати з кінетичним піском, крупами, переливати рідини.
Масаж тіла і рук.
Грати в рольові ігри, ходити в театральні студії.
Дозволяти говорити «Моє!»

Дивні запитання дорослим:
Ти самоїд?
За що себе «їсиш»?
Кого хотів би вкусити?
Коли дозволяв собі «показувати зуби»?

Звичайно, у кожної людини свої симптоми і їх причини, і вираженість цих симптомів і причин. Не забуваймо, що кожен з нас – індивідуальність.

Чи готова моя дитина до школи?

«Чи готова моя дитина до школи?», «Якщо моя дитина вже в 5 років вміє і читати, і рахувати, чи можна її віддавати в школу?» Саме з цим запитом найчастіше звертаються батьки на прийом до психолога.

У кожного з батьків своя думка про те, що ж таке «шкільна готовність». Але багато хто вважає, що готовність до школи – це лише вміння читати, писати і рахувати.

Розвію міф! Уміння читати і рахувати – це не показник готовності малюка до шкільного навчання.

Є ТРИ показника готовності до школи:

фізична готовність (її оцінить Ваш дільничний педіатр);

інтелектуальна готовність (про неї Ви можете розпитати вихователя дитячого садка, який відвідує Ваш малюк);

психологічна готовність (обговорити цей критерій Ви можете з дитячим психологом дошкільного закладу або дитячої поліклініки).

Отже, давайте по порядку.

Чи готова Ваша дитина ПСИХОЛОГІЧНО? Складовими психологічного розвитку є соціальна готовність (дитина повинна вміти спілкуватися і з дорослими, і з дітьми, вона повинна розуміти, що таке «добре» і що таке «погано»; вона повинна вміти уважно слухати і оцінювати свою роботу). Також сюди відноситься здатність до самостійності (вміння зав’язати шнурки, переодягнутися, не забувати свої речі). Звичайно, це дуже непрості завдання для 6-7-річного малюка, а тому ми, дорослі, повинні допомогти їй в цьому. Здорово, коли дитина відвідувала дитячий сад, вона там привчався до самостійності. Але якщо з якихось причин дитина була ізольована від спілкування, норм і правил поведінки в колективі, то велика відповідальність, звичайно ж, покладається на батьків.

Ще одним з критеріїв психологічної готовності є готовність емоційно-вольової сфери. Дитина повинна вміти робити не те, що вона хоче, а те, що від неї вимагають, тобто вона повинна вміти підкорятися загальним правилам. Малюк повинен вміти контролювати свою поведінку, керувати своїми емоціями, у нього повинна бути посидючість (тобто дитина повинна вміти протягом певного часу уважно слухати завдання, не відволікаючись ні на що стороннє). Розвивати емоційно-вольову сферу не просто, але можливо.

Дам кілька порад, щоб допомогти дитині регулювати свою поведінку. Найважливіше: забезпечити добробут в родині (дитина не повинна чути ніяких сварок і скандалів між дорослими, все це формує неврози). Намагайтеся забезпечити чіткий розпорядок дня. Для формування емоційно-вольової сфери ВАЖЛИВІ правильні методи виховання. Придушення, загрози, фізичні покарання так само погано, як і зайва опіка. Все це затримує психічний розвиток дитини. ВАЖЛИВО! Якщо Ви відзначаєте у дитини труднощі у даній сфері, слід якомога швидше звернутися до дитячого психолога.

Мотиваційна готовність. Запитайте у дитини, чи хоче вона йти до школи і чому? Добре, якщо це обґрунтоване бажання вчитися. А ось відповіді діток, які були у мене консультаціях ( «Хочу в школу, щоб вміти швидко рахувати гроші в магазині», «Хочу в школу, тому що там весело», «Хочу в школу, тому, що мені мама купить портфель красивий» і т . Д.).

Дуже часто, спілкуючись з батьками, на першому місці у них завжди відносини «БАТЬКО-УЧИТЕЛЬ», тобто кожна мама хоче, щоб її похвалили і де-небудь в батьківському чаті обов’язково про неї згадали, як про «супер-маму», а тим часом у мами псуються стосунки «батько-дитина», тому що постійне бажання бути кращою породжує скандали і сварки у відносинах із власною дитиною. А тут дуже важливо НЕ добре виглядати в очах вчителя, а БУТИ на стороні дитини, помічати будь-які її успіхи.

Окремо хочеться зупинитися на дозвіллі малюка. Чомусь відповідальні батьки хочуть, щоб їхній малюк був задіяний повсюди, щоб він вмів все, хотів все, щоб все йому було цікаво і т.д. Однак, не завжди у дитини є на це ресурси. Як це розпізнати? Навіщо дитині вільний час і чи потрібно йому просто «побайдикувати»?

Зверніть увагу, як вранці прокидається і збирається Ваш малюк. І порівняйте з тим, як це робите Ви. Чи все робите швидко? А що робить Ваша дитина після слів: «Вставай, мій хороший»? І ось тут ВАЖЛИВО давати їй цей час, щоб вона діяла в своєму темпі (вже краще розбудіть її на 5-10 хвилин раніше). І ось кожен раз, коли вирішите віддати дитину на якісь додаткові заняття, згадайте її ранок. Якщо дитина повільна, не потрібно віддавати переваги заняттям, які вимагають швидкої реакції дитини. Вона не зможе встигати за «цим» темпом і інтерес швидко пропаде. Те ж саме, якщо дитина все робить швидко, то не потрібно віддавати її на бісероплетіння, де точність і старанність стоїть на першому місці.

Дуже важливо формувати адекватну самооцінку дитини: хваліть, коли виходить, АЛЕ не намагайтеся все вирішити або зробити все за неї.

Помилки батьків: «Якщо будеш погано вчитися, то станеш …. незрозуміло ким ». Для дитини це НІ ПРО ЩО. Повірте! Краще робіть акцент на хорошому. Впораєшся – підемо в парк на вихідних. Вчіться разом долати труднощі. На власному прикладі показуйте, що якщо щось не виходить, то потрібно пробувати ще і ще. Саме ЦЕ навчить Вашого малюка позитивно ставитися до помилок.

І, звичайно ж, не забувайте про розумний контроль (коли займатися, які уроки зробити першими – тут потрібна підказка, а найкраще – це заздалегідь складений режим).

Шановні БАТЬКИ, Ваш позитивний настрій дасть дитині можливість без труднощів пройти цей новий і складний етап в її житті. Не забувайте повторювати: «Ми тебе любимо!», «У тебе все вийде!», «Я вірю в тебе!», «Відпочинь і спробуй ще раз!» Саме це формує адекватну самооцінку у вашого малюка.

ПІДІБ’ЄМО ПІДСУМОК: якщо Вам здається, що у Вашої дитини є труднощі, то важливо вчасно звернути увагу і проконсультуватися у фахівців: невролога, психолога, логопеда-дефектолога, педіатра.

Чи готова моя дитина до школи?

Розвію міф! Уміння читати і рахувати – це не показник готовності малюка до шкільного навчання.

Є ТРИ показника готовності до школи:

фізична готовність (її оцінить Ваш дільничний педіатр);

інтелектуальна готовність (про неї Ви можете розпитати вихователя дитячого садка, який відвідує Ваш малюк);

Отже, давайте по порядку.

Аби емоції не накривали дитину

Рекомендації для батьків та педагогів

Контролюйте, що дитина дивиться по телебаченню, у кіно, чи можуть теле- та кінообрази потенційно вивести її з рівноваги.
Для дошкільника грань між фантазією і реальністю хитка і рухлива. Вигаданий образ може налякати дитину так само, як і реальна подія.
Не допускайте, аби дитина дивилася телевізійні передачі, у яких є те, що
може її засмутити. Якщо ви не знаєте точно, чи містить телепередача що-небудь неприємне — дивіться її разом з дитиною. Тоді ви матимете змогу змінити її думку, переконати. Наприклад, сказати, що актори лише грають роль, пояснити, як знято спеціальний ефект, або запевнити в тому, що події на екрані не можуть трапитися з дитиною.
Обговоріть із дитиною екстремальні події якомога швидше, якщо в реальному житті сталося щось неприємне і зачепило її увагу.
Серед таких подій:
-сімейні кризи — серйозна хвороба, розрив відносин між батьками,
втрата батьками роботи;
біда, яка сталася десь поруч, — вбивство, пожежа, дорожньо-транспортна пригода;
національна або міжнародна катастрофа — війна, землетрус, повінь.
Діти дошкільного віку ще не можуть цілком усвідомити такі поняття, як
смерть, економічні проблеми. Їм складно зрозуміти, чому одна група людей воює з іншою. Якими не були б криза, біда або катастрофа, найліпше — просто і спокійно розповісти дитині про них та запевнити у безпеці. Якщо дитина вперше почує про подію від найближчих людей — це здається їй менш тривожним: «Батьки знають про те, що сталось і подбають про безпеку». Крім того, розмова з батьками допомагає дитині розповісти про свої страхи, які можуть у неї виникнути.
+Ставтеся уважно до надмірного хвилювання дитини у відповідь на погані новини. Для дитини, яка перебуває у стресовому стані, характерні такі ознаки:
нічні жахіття;
агресивна поведінка;
тривалі періоди усамітнення, мовчання;
підвищена прихильність до батьків або одного з них;
втрата апетиту;
підвищена дратівливість.
Якщо такі реакції не здаються надмірними, не варто турбуватися. За інших обставин поговоріть з дитиною про переживання.
+Допоможіть дитині конструктивним шляхом позбутися тривоги.
Чимало дітей добре сприймають пропозицію намалювати або обіграти сюжет, що їх турбує. Доцільно розповісти дитині історію, яка пом’якшить сприйняття неприємної події. Покажіть дитині, що вона може зіграти реальну позитивну роль у екстремальній події, наприклад, написати чи намалювати свої добрі побажання хворій людині тощо

Поради військових психологів для сімей бійців АТО

Іноді психологічні травми можуть бути більш небезпечні, ніж травми фізичні – вони здатні нашкодити здоров’ю і життю самих солдатів, а також тих, хто їх оточує.

Багато бійців повертаються із зони АТО з величезним багажем психологічних переживань, зміною стилю поведінки до війни, що безпосередньо пов’язано з бойовими рефлексами, які він придбав в результаті небезпечних для життя ситуацій. Що ж тоді робити? Успішна психологічна реабілітація та ресоціалізація ґрунтується на трьох основних діях – спілкуванні, прийнятті ветерана таким, яким він є і допомозі фахівця.

Про правила, які повинні пам’ятати сім’ї учасників бойових дій:

Поки боєць знаходиться в зоні АТО, не розповідайте йому про свої страхи і тривоги, не плачте в слухавку. Людина, яка знаходиться в зоні бойових дій, живе на межі своїх можливостей. Якщо у нього не буде впевненості, що вдома все добре, він не зможе ефективно виконувати бойові завдання. Бійцю потрібно дати зрозуміти, що вдома чекають його повернення, за нього переживають, його люблять і знають, що він повернеться живий, здоровий та з перемогою.
Переживання в сім’ях бійців неминучі, але градус хвилювання можна знизити, обмеживши доступ до ЗМІ і захистивши себе від повідомлень “все пропало, всіх зливають”. Є зв’язок з вашим сином/чоловіком/братом — з ним все добре. На все інше краще не звертати уваги.
Вільний час краще проводити не за переглядом телевізора, а за будь-якою діяльністю, пов’язаною з наданням допомоги нашим солдатам. Займати свій час і думки потрібно роботою на перемогу. Від маленького кроку окремої людини складається загальний настрій сім’ї, вулиці, міста і країни.
Найскладніше у поточній ситуації матерям військових. Багато хто з них часто опиняється на межі відчаю. Для них вкрай важливо, щоби поруч була присутня людина, яка морально сильніша і здатна контролювати емоції. Дайте їм зрозуміти, що поруч є хтось, хто може підтримати і допомогти.
Приготуйтеся, що боєць, який повернувся із зони бойових дій, – це вже інша людина, яка отримала унікальний досвід. Його потрібно прийняти разом з новими поглядами, знайомствами, проблемами, страхами і, можливо, проявами агресії. Повернення до мирного життя може затягнутися, але без любові, турботи, тепла і прийняття сім’ї воно стане практично неможливим.
Пам’ятайте: людина, що пройшла війну, стала набагато сильнішою, мудрішою і досвідченішою.
Не відгороджуйтеся. В іншому випадку боєць залишається сам зі своїми спогадами, які часом є небезпечними для психічного здоров’я. Це призводить до внутрішнього конфлікту, який буде поступово посилюватися.
Слухайте його. Це важливо. Боєць повинен зрозуміти, що поруч з ним його рідна людина, яка прийме його будь-яким. Він повинен зрозуміти, що він потрібен. Багато хлопців закриваються в собі, якщо бачать, що дружина відкидає його новий досвід і каже, що не хоче чути про вбивства і кров. Але він цього не може забути, а поділитися йому більше нема з ким. Відсутність цієї можливості може спровокувати серйозні проблеми з психікою.
Забороніть собі ображатися. Не можна будувати здогади “… він зі мною не говорить, тому що …”. Не можна ставити себе в роль жертви. Людина була в ситуації, де все по-справжньому. У зоні бойових дій немає тієї дипломатії, до якої ми звикли у повсякденному житті – там щось не скажи, тут посміхнися, умовності збережи, так себе не поведи. Боєць налаштований категорично, він так звик. Через це можуть виникати конфлікти.
Щоб чоловік швидше адаптувався, його потрібно залучати у повсякденне життя. Він повинен розуміти, що він потрібен тут і не є тягарем.
Якщо немає різко агресивних форм поведінки, не можна відгороджувати дітей від батька. Дитина – це додаткова ниточка, яка прив’язує бійця до реального життя. Діти розуміють більше, ніж вам здається. Їхня участь і співпереживання може стати для людини рятівними.
Якщо людині починають снитися нічні жахіття – зверніться до психотерапевта або психолога. Вони допоможуть створити комфортні умови, які сприятимуть усвідомленню безпеки. Приклад: боєць повернувся додому без видимих фізичних ушкоджень. Однак, коли дружина вимикала світло і вони лягали спати, йому здавалося, що поруч сепаратист, який може його задушити. Він починав захищатися. Ситуацію врятувала порада психолога залишати включеним нічник. Людина прокидається від кошмару, дивиться по сторонах, бачить, що вона удома, життю нічого не загрожує, жодних сепаратистів немає – поруч кохана дружина.
Усвідомлення того, що поруч кохана дружина змінює розуміння того, що поруч бажана дружина. Нерідко учасники бойових дій кажуть, що пропадає сексуальний потяг і з’являється агресивний настрій. З цим можна впоратися, якщо підходити до чоловіка з боку, супроводжуючи це голосом. Ласкаво погладжуйте спину і плечі, ніжно обіймайте. Його потрібно поступово привчати, що вся небезпека минула і удару в спину не буде.
Якщо чоловік не виносить фізичних контактів в принципі – приготуйтеся до того, що потрібно поступово, день за днем, можливо – тиждень за тижнем, налагоджувати контакт. Чоловіку потрібно дати зрозуміти, що він може прийти до вас у будь-який момент. Ось ваша рука, ви поруч і будете чекати стільки, скільки потрібно, щоб він зміг протягнути свою руку у відповідь.

«Скажи чесно, як ти?»

10 жовтня 2022 року, у День ментального здоров’я за підтримки першої леді Олени Зеленської в Україні розпочалася інформаційна кампанія «Скажи чесно, як ти?», що має на меті допомогти громадянам подолати стрес і тривожність.

Пропоную номери «гарячих ліній», на які можна звернутися для отримання безоплатної психологічної допомоги:

лінія Національної психологічної асоціації 0 800 100 102 (з 10:00 до 20:00 щодня);
урядова лінія 1547 (цілодобово);
лінія міжнародної гуманітарної організації «Людина в біді» 0 800 210 160 (цілодобово);
Київський міський центр психолого-психіатричної допомоги при станах душевної кризи 044 456 17 02, 044 456 17 25 (цілодобово);
лінія емоційної підтримки МОМ 0 800 211 444 (з 10:00 до 20:00 щодня);
лінія запобігання самогубствам Lifeline Ukraine 7333 (цілодобово);
лінія кризової допомоги та підтримки Українського ветеранського фонду при Міністерстві у справах ветеранів 0 800 33 20 29 (цілодобово);
національна гаряча лінія із запобігання домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації ГО «Ла Страда-Україна» 0 800 500 335 (з мобільного або стаціонарного) або 116 123 (з мобільного, цілодобово).
Діти, молодь, батьки та вчителі також можуть звертатися по допомогу до експертів проєкту психологічної підтримки «Поруч», корисну інформацію також розміщено на платформі «Спільно».

Заходи до Дня ментального здоровʼя реалізуються за підтримки Міністерства охорони здоровʼя, Всесвітньої організації охорони здоров’я, Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) та є частиною Всесвітнього дня ментального здоровʼя.

Нагадаємо, МОН презентує Екосистему психологічної допомоги у сфері освіти.

Правила спілкування з дітьми з інвалідністю

🔹Якщо дитина до вас звернулась — відповідайте чемно та доброзичливо
🔹Питайте дозволу допомогти. Можливо, для дитини важливо виконати задачу самостійно.
🔹Якщо дитина вам заважає, спокійно скажіть тому, хто з нею: «Вибачте, мені неприємно/боляче/шумно, чи не могли б Ви…..».
🔹Не лякайте і не соромте дитину: «Як не соромно, такий великий їздиш у колясці!», «Чого ти не хочеш розмовляти?»…
🔹Не обговорюйте дитину в її присутності, навіть якщо ви думаєте, що «він/вона все одно нічого не розуміє».
🔹Перш ніж звернутися до дитини, спитайте дозволу дорослого. Надалі — звертайтеся до дитини, навіть якщо простіше спілкуватися з її супроводжуючим.
🔹Запитайте дозволу перш ніж торкнутися дитини з порушенням зору.
🔹Поверніться обличчям до дитини з порушенням слуху і чітко промовляйте слова — більшість з них вміє читати по губах.
🔹Якщо дитина пересувається у кріслі, присядьте, щоб бути на рівні очей з нею.

10 правил для батьків, які завжди на стороні своєї дитини

Не ображайтеся на дитину. Завжди залишайтеся в позиції дорослого і пам’ятайте, хто з вас у відповіді за ваші відносини. Відповідальність за відносини завжди за старшим.
Не ігноруйте дитину. Немає страшнішого покарання для неї, ніж ігнорування. Її начебто не існує. Це дуже страшно – не існувати. Так дитина не задумається про те, що вона робить не так. Ні. Вона взагалі в цій ситуації не здатна думати. Їй страшно. Багато дорослих людей, згадуючи ситуації зі свого дитинства, коли мама карала їх ігноруванням, говорять про те, що сприймали це як досить травмуючий досвід і описують свої почуття в той момент приблизно як «світ руйнується». Буває так, що відносини через це руйнуються і довіру повернути складно. Ігнор – це один з видів психологічного насильства.
Не знецінюйте почуття дитини. «Ну що ти плачеш через дурниці!». Це не дурниця. Була б дурниця, не плакала б. Допомагайте проживати почуття. Проговорюйте їх. «Ти засмучена, що зламалася іграшка. Тобі сумно і прикро. Давай обійму ».
Завжди першим миріться з дитиною. Коли ви гніваєтесь, а вона починає базікати якусь дурницю – це її крок до вас назустріч. Не відштовхуйте свого малюка.

Вибачайтеся, якщо винні. Якщо накричали «за справу» – вибачайтеся. Крик – це не метод виховання. Крик – це слабкість дорослого.

Завжди, що б не трапилося, дайте зрозуміти, що ваші стосунки в порядку. Так, вона напустувала, так, ви розсердилися, але ввечері перед сном ви все одно прочитаєте їй казку. Скажіть їй про це.
Не соромте дитину. Не дратуйте і не передражнюйте її. Не смійтеся над її страхами. Не обзивайте і не навішуйте ярлики. Не намагайтеся підкупити дитину, не шантажуйте її.
Домовляйтеся. Мотивуйте. Пояснюйте знову і знову. Зацікавте її. Захищайте свою дитину – від перехожих на вулиці, від чужих батьків на майданчику. «Спасибі, у нас все в порядку», «Ні, я нікому не дам забрати мого малюка».
Задавайте дитині питання. Не тільки тоді, коли вам потрібно видати їй вказівки, а просто так. Вона вже хвилин 20 сидить і захоплено грає? Підсядьте до неї, задайте кілька запитань, вона з радістю розповість, що у неї там відбувається.
Посміхайтеся дитині. Дивіться їй в очі і посміхайтеся. Покажіть їй, що ви дуже раді тому, що вона є у вашому житті.
Говоріть дитині про свою любов. Часто. Дуже часто. Дитина сама дасть зрозуміти, коли досить. Любіть її. Вона найдорожче, що у вас є.

Як саме діти різних вікових категорій реагують на стрес?

Спілкування з дітьми різного віку під час війни – це дуже важливо. Бо діти відчувають стрес, а батьки є саме тими людьми, які можуть їх заспокоїти.
Але як саме діти різних вікових категорій реагують на стрес?
Діти 0-3 років
У цьому віці діти відчувають дратівливість, плачуть, можуть проявляти надокучливу або агресивну поведінку та бояться незрозумілих звуків, криків, різких рухів і потребують фізичної близькості батьків. Тому їм насамперед потрібно забезпечити присутність батьків та їхній тактильний контакт.
Діти 4-6 років
Часто відчувають безпорадність та безсилля, страх розлуки, у своїх іграх можуть відбивати аспекти ситуації, відмовлятися визнавати ситуацію та заглиблюватися в себе й не бажати спілкуватися з однолітками та дорослими. Вони потребують насамперед безпеки, тому батькам слід заспокоїти дитину, що і вона, і самі батьки в безпеці. Старші діти так само потребують вашої уваги у стресових ситуаціях.
Діти 7-10 років
Можуть відчувати провину, неспроможність, злість, фантазії, в яких дитина бачить себе “рятувальником”, “зацикленість” на подробицях події. Дитина боїться втратити звичне та боїться смерті. Батькам потрібно обговорювати з дитиною події і забезпечити їй безпеку.
Діти 11-13 років
Відчувають дратівливість, страх, депресію, можуть поводитися агресивно та не приймати правила. Вони бояться втратити життя, близьких, будинок, звичний спосіб життя. Батькам можна відкрито говорити про свої переживання та допомагати дітям відтворювати соціальні зв’язки.
Діти 14-18 років
Проявляють небезпечну поведінку, можливі суїцидальні думки та прояви аутоагресії, реакції, що нагадують реакції дорослих. Бояться втратити себе, своє місце, життя, близьких. Можуть радикально сприймати ситуацію, адже підліток тільки стає на ноги, а звичний світ зруйнувався. З підлітком слід ділитися досвідом, розмовляти, допомагати знизити емоційне напруження.

Чому дітям буває боляче чути про себе – «Він/вона біженець»?

Статус біженця, тимчасового захисту і внутрішньо переміщеної особи – абсолютно різні поняття. Просто для нашого вуха «біженець»– більш звичне слово. Під час спілкування нам треба бути обережними, щоб воно не набуло ксенофобського забарвлення, – як це, на жаль, відбувалось у минулому. Діти й підлітки можуть «виловлювати» негативні сенси цього слова з інформаційного простору. «Біженець» може видаватись їм чимось «нещасним, сумним, нездатним захистити себе». Це для них про того, хто втікає і невідомо чи повернеться. Приміряти на себе такий образ у нових реаліях може бути дуже важко.

Під час спілкування зі старшими дітьми можна згадати про директиву ЄС, яка називає вимушених емігрантів переміщеними особами, особами під тимчасовим захистом.

Молодшим дітям можна сказати: «Ми тимчасово поїхали з України», «Ми під тимчасовим захистом», «Ми переїхали в безпечнішу частину нашої країни». В розмові обов’язково згадуйте про те, що ваш дім – Україна: «Ми обов’язково зробимо все від нас належне, щоб захищати і підтримувати нашу Батьківщину, щоб приїхати знову до нашого дому». Акцент має бути на тому, що «хоч ми й під захистом іншої країни – але залишаємось українцями».

Стрес-фактори для дітей, які покинули домівку

Малеча дуже тонко відчуває, в якому стані доросла людина поряд із ними. Саме тому я раджу всім членам родини першочергово дбати про стан своєї психіки. Дитина «зчитає» все: і ваш спокій, і метушіння, і страх, і впевненість.

Найсуттєвішими стресовими факторами для дітей молодшого шкільного віку є:

· невідомість;

· роз’єднання родини;

· чужа незрозуміла мова і однолітки, які не знають їхньої мови;

· переживання за покинути домівку і залишених друзів;

Діти зараз багато фантазують про те, що зараз відбувається в рідному покинутому місті, в Україні. Це ми, дорослі, можемо оперативно прочитати новини, подзвонити знайомим. А для малечі дуже властиво додумувати щось, якщо інформації бракує. Отже, ваша дитина може фантазувати про те, що відбувається з татом, дідусем, іншими родичами.

Зараз я працюю з підлітками онлайн і бачу, який великий у них страх невідомості про все рідне й залишене «десь там». Вони хочуть більше про це говорити. Як і хочуть знати, що чекає на них у найгіршому випадку.

ТОП-5 «складних» запитань від дітей і як на них відповідати

«А що, як тата на війні вб’ють?»

Можлива відповідь:

«Тато робить все, щоб залишитися живим і здоровим. Він нас сильно любить і так само мріє побачитись якнайшвидше».

«А якщо ми ніколи не повернемось додому?»

Можлива відповідь:

«Молодець, що ставиш таке питання. Я теж про це думаю. Сину/доню, життя може складатися по-різному. Ми віримо, що ми повернемося. Але життя ніколи не зупиняється, життя триває. Дивись, як люди живуть навколо. Ми теж постараємось облаштувати своє тимчасове життя тут у комфорті. А тепер у мене до тебе прохання. Перерахуй, що ти вмієш робити». В цей момент дитина має перерахувати всі свої навички, якими пишається. Ви маєте сказати, що навички дитини та ваші навички – чудова база для того, щоб побудувати життя в новому місці. І переконатись, які ви сильні.

Для найменших діток варто підключати казкотерапію. Наприклад, розповісти про перелітних пташок, комашок і тварин, які можуть мандрувати світом, але неодмінно повертаються через деякий час додому. І які вміють відбудувати свою хатинку, будиночок – навіть з нуля.

Саме з цією метою зараз корисно будувати з дітьми халабуди, імпровізовані будиночки. Або малювати будинки.

«Наш будинок можуть зруйнувати бомби. І що тоді?»

Можлива відповідь:

«І я теж про це думаю. Теж переживаю. Тобі страшно, і я теж про це сильно переживаю. Ми бачимо – таке з іншими людьми трапляється. І навіть якщо це станеться з нашим будинком, ми зможемо його відбудувати. А просто зараз можемо перерахувати, що у нас є. А в нас є найголовніше – МИ. Ми вивезли всіх рідних. Ми забрали тваринок. Ми зараз тут, у безпеці, і нашому життю нічого не загрожує. Давай порадіємо тому, що наш будинок стоїть цілий. ППО працює, ракети збивають».

Проведіть ревізію сильних сторін і навичок

Перш за все, потрібно опустити планку очікувань. Поговоріть з дитиною :

Як же швидко може змінитись наше життя. Ще два місяці тому ми переживали про іспити, оцінки. І подивись, про що ми думаємо зараз і що нас хвилюєш. Ти ж бачиш відносність життя, і як все може бути по-різному.

Після цього можете на аркуші паперу виписати сильні сторони дитини, її навички. Називати їх має ваш син чи донька. Нехай згадає всі-всі успіхи – це і уміння готувати пасту з соусом, і співати чи писати вірші, і круто кататись на скейті, і знатись на Майнкрафті чи програмуванні, і бути успішним у якомусь виді спорту чи хобі. Це важлива практика: вона дає дитині відчуття опори. Щось, на що вона зможе спиратись, будуючи потроху нове життя за межами свого міста.

Зробіть акцент на мікропланування

Поговоріть про пріоритети. Домовтесь, що оцінки й навчальні успіхи зараз не на першому місці, навіть якщо це випускний клас. А от що важливо – вміти знаходити спільну мову з людьми поруч, дбати про здоров’я, шукати в собі бажання знайомитись із однолітками й заводити нових друзів. Порадьте дитині: «Ти маєш спокійно роздивитись навколо. Адаптуватись. Зрозуміти, що хочеш вивчати в майбутньому, але не поспіхом, якщо ми зрештою залишимось тут на довше і будемо думати про вступ до університету».

Мікропланування – чи не найдієвіший інструмент в умовах невизначеності. Саме тому плануйте не більше, ніж на місяць наперед. Всі мікроплани випишіть в спеціальному блокноті і наступного місяця звіряйтесь із записами – що вдалося? Наскільки це було легко чи важко?

Поверніть дитині «довоєнну» рутину

Попри шалену зміну горизонтів і обставин, варто вносити в графік дитини заняття, які приносили їй насолоду й користь у довоєнному житті. Плавання, англійська мова, футбол, малювання, танці – гуртки можна знайти практично в кожному місті. І саме там дитина знайомитиметься із однолітками та розширятиме коло спілкування.

Домовтесь із дитиною, що у вас буде зошит, до якого вона щодня записуватиме:

· одне нове слово з нової мови;

· одну назву страви;

· одну дію;

· одне нове місце, яке побачили;

Щодня повторюйте ці слова, а в кінці тижня зробіть «батл» – хто що вивчив. Ця проста вправа допоможе і дорослим, і дітям бути більш відкритими, пластичними.

Навчання в нових умовах: як адаптуватись?

Якщо дитина переїхала з мамою в нову країну, і було вирішено, що вона ходитиме до місцевої школи – це має бути спільне рішення з сином чи донькою. Адже для вашої дитини світ теж перевернувся, і вам не варто очікувати від неї залізної витримки чи неймовірної волі. До слова, якщо йдеться про дітей молодшого шкільного віку – в них взагалі ще не дозріли ділянки мозку, що відповідають за вольові рішення. А в підлітків триває гормональна перебудова організму. Отже – жодного тиску й примусу. Правильно буде так, як комфортно кожному з вас.

«Що я там буду робити?», «Там всі говорять незрозумілою мовою!», «Мені страшно» – все це батьки чутимуть від своїх школярів.

Домовтесь із дитиною:

Ти ходиш до нової школи і просто придивляєшся: познайомишся з новою вчителькою і подивишся, хто є ще з України;
Ти робиш усе на своїй швидкості;
Ти вирішиш, чи цікаво тобі буде познайомитися з кимось із однолітків.

Поговоріть про те, який відкритий і добрий світ до українців. І про досвід дітей, які вже відчули підтримку учнів шкіл в інших країнах. Ці діти знають, чому українці тут опинились, намагаються потоваришувати, підтримують і співпереживають, діляться іграшками, запрошують на гостини.

Було б добре сказати: «Давай теж спробуємо цьому світу робити маленькі кроки назустріч? І подивимось, яка магія може відбуватись».

Нові знайомства: це нормально, що моя дитина «закрилась»?

Зараз триває перший етап адаптації психіки. Коли рівень кортизолу й інших гормонів стресу впаде, діти відкриватимуться та захочуть ділитись своєю енергією в спілкуванні. Адже комунікація потребує наших затрат енергії! До того ж, усім нам потрібна різна кількість людей для спілкування і різний його обсяг. Тож, якщо у дитини є хоча б один новий товариш чи нова подружка – це чудово. Згодом коло знайомств розшириться.

Щодня пропонуйте дитині прогулянку вдень чи ввечері – це може стати вашим ритуалом, під час якого ви теж можете познайомитись із українцями-тимчасовими переселенцями та іншими дітками.

Якщо ваша дитина «закрилась», не хоче ні з ким спілкуватись та каже, що не піде до місцевої школи і згодна тільки на онлайн-навчання – не сердьтесь, а доброзичливо поговоріть із нею. Похваліть: «Молодець, що ти так добре себе відчуваєш. Знаєш, чого ти хочеш і чого не хочеш. Що тобі потрібно, а що ні. Якщо хочеш побути на самоті – це нормально, ми все нормалізуємо, що в наших силах». Нормальною реакцією на стрес може бути і зниження апетиту, тож не змушуйте дітей їсти через силу.

Сімейна практика-терапія «Підтримка роду»

Сядьте в коло, візьміть великий плед і загорніться в нього всі разом. Це ваше «коло довіри» Говоріть у ньому з дітьми, які випробування пережили їхні дідусі, бабусі, прабабусі. Розкажіть історії, які вам у сім’ї передавались із вуст у вуста. Куди переїжджали ваші предки під час небезпечних подій? Як змогли зостатись живими після голодомору, воєн? Як будували своє нове життя? Поговоріть про те, чим ви схожі на них. Знайдіть спільні риси у доньки та прабабусі, у сина й дідуся. Добре, якщо маєте в телефоні старі фотографії, щоб порівняти зовнішність, поміркувати про характер пращурів.

Ну а маленьким дітям суперкорисно ліпити, гратись із водою. Немає пластиліну? Змішайте борошно з водою і ліпіть фігурки з тіста. Кінестетична робота пальчиками, руками чудово допомагає позбутися тривоги, яка «стрягне» в тілі.

Незалежно від віку нагадуйте дітям, що ви тут, ви поруч. Кажіть: «Підходь до мене в будь-який момент, і я тебе обійму». Кажіть дітям, як вони гарно справляються із випробуваннями: «Ти можеш не бачити себе збоку, але ми бачимо всі, як ти круто тримаєшся. І пишаємось, який (яка) ти у нас.»

Мрійте про те, що будете робити після завершення війни. Домовтесь, що посадите в найближчому парку вдома після повернення дерева: кожному члену родини по дереву. Породу дерева треба вибрати вже зараз. Подивіться в гуглі, яким виросте це дерево. Запитайте в малечі, яку тваринку вони хочуть бачити в домі, щойно все закінчиться. Це дуже мотивує і дарує віру.

Психоемоційна підтримка: пам’ятка у випадку небезпеки

Поради, як говорити з дітьми про безпеку онлайн від освітнього проєкту #stop_секстинг